Настуся Соловейко - Драконяча відьма, Настуся Соловейко

Даная

Я бігла від Айвана так хутко, як тільки могла, пам'ятаючи, що драконоборці неабиякі швидкі.

І хоча, я не сподівалася втікти – інстинкт гнав мене вперед.

Сховатися де завгодно! Тільки б не попасти зараз до його лап!

На якусь мить здалося, що він мене от-от схопить.

Попереду замаячило відкрите вікно.

Вибору не було, або стрибнути, або чоловік мене впіймає!

Не даючи собі змогу подумати, вилізла на підвіконня і закривши очі, зістрибнула вниз.

Земля була така тверда, що якби не купа червоного листя, що пом'якшила моє падіння, я б зламала руку або ж ногу.

Підскочивши, знову побігла.

Зупинилася тільки тоді, коли з подивом зрозуміла, що за мною ніхто не женеться.

Обернулася назад – нікого!

Навколо тільки Чорний ліс!

Опустивши очі долу, побачила, що на мені лише одна туфелька.

Поступово, я стала відчувати холод. У тонкій сукні, та ще й з розрізом, мороз буквально вгризався в мою шкіру.

Що ж робити? Я не знала. Обійнявши себе руками пішла уперед.

Та через секунду зупинилася. Це ж мій шанс! Треба спробувати призвати книгу! Якщо вона відгукнеться, то я б змогла звільнити Черепуса! А потім забратись звідси назавжди!

Махнула рукою і проговорила:

– Дракон той єдиний, що дав мені силу, те що пропало, мені поверни!

Магія злетіла з пальців і поволі розтанула.

Хвилина. Дві. Нічого!

Але чому?! Я відчувала, що резерв збільшився! Відчувала!

Невже його все ще не достатньо?

Я намагалася ще раз і ще раз, аж допоки пальці на руках не перестали слухатись.

Марно!

Хитнувши головою, пішла вперед. Треба трохи перепочити й спробувати знову!

Глибоко в лісі хтось завив. Стало страшно. Утім, чи є хтось страшніший за чоловіка, який шукає мене зараз?

Чи, може, він надумав залишити мене тут, на вірну смерть від холоду?

Можливо, після сьогоднішньої вистави у бальній залі, драконоборець вирішив мене вбити?

Та хіба, я не цього добивалася?

Мені остогидло чекати, остогидло боятися!

Краще так!

Цікаво, що ж збиралася зробити це стерво?

Я зупинилася і не змогла стримати сміх, пригадуючи, що Іветта почала викрикувати. А здавалася такою правильною!

Фокус з правдіссімою полягає в тому, що магія потрібна лише для того, щоб трава розлетілася у повітрі. Як тільки її вдихнуть або ж вона потрапить до рота, жінка вже не може стриматись і починає розказувати свої найтемніші та найбрудніші секрети. Може, саме тому все вийшло, а ще, певно, від несподіванки.

Айван Кривавий такого не очікував!

Я знову засміялася.

Як пригадаю вираз його обличчя, коли він мене побачив!

З рота виривалася пара. Я не знала скільки вже йшла, та я все сповільнялася і сповільнялася.

Треба відпочити. Ось так, я тільки присяду тут, біля дерева, й на хвилинку закрию очі. І спробую знову… Обов’язково…

Наступне, що відчула – як мільйон вогняних голок впивається в моє тіло.

Закричавши від болю, відкрила очі.

Різке світло засліпило мене і я зустрілась поглядом із жовтими очима.

– А я думала, що коли помру, ти нарешті перестанеш мене переслідувати. – прохрипіла. Голос не слухався.

У груди наче гарячого піску насипали.

– О, ні, кохана моя, ти не померла, і не помреш, поки я не вирішу, що тобі час померти! – процідив мій персональний кошмар крізь зуби.

Роззирнувшись, побачила, що сиджу у величезній чорній ванні, абсолютно гола. Сил не залишилось навіть на сором.

– Навіщо ти мене сюди притяг? Що тобі ще від мене потрібно?

– Дізнаєшся. Щоб через п'ять хвилин була в кімнаті.

Двері за ним гупнули і я опустила голову на коліна.

З цим чоловіком я навіть вмерти сама не можу!

Не знаю скільки так просиділа, насолоджуючись теплом, та точно більше того часу, що дав мені драконоборець.

Нарешті вилізла. Оскільки окрім рушника і чорного халату нічого не було видно, витершись, наділа останній.

Він виявився таким довгим, що волочився за мною по підлозі немов шлейф. Рукава я засукала.

Не вагаючись більше, смикнула ручку й увійшла у кімнату.

Айван сидів на краєчку ліжка, широко розставивши ноги.

На ньому все ще була чорна сорочка з вишивкою й чорні штани, в яких я побачила його на святі.

Він глянув на мене і підніс до губ келих.

Зробивши великий ковток, втупив у мене важкий погляд.

– Навіщо ти це зробила? – спитав.

Я стенула плечима і халат з'їхав з одного плеча, довелося поправляти.

– Я ще раз тебе питаю, навіщо ти це зробила?

Чоловік встав і почав підходити до мене. Я відступала назад, допоки не вперлася спиною у стіну.

– А чому б і ні?! Чому б і ні?! – заговорила зло.

– Ти знала заздалегідь, що тебе покличуть, чи не так?

– А якщо і так, то що з того?

– І як же ти знала? Ти що провидиця, га, Даная?

Я нервово розсміялася.

– Аякже!

Він підійшов так близько, що я відчувала тепле дихання на своєму обличчі. Його руки опинилися з обох боків від мене.

– Не смій мені більше брехати, відьмо!

Злість кипіла в мені, підіймалася із самих глибин.

– А то, що ти зробиш?! Вб'єш мене?! Ну то, давай! Давай! Вбий! Тоді, принаймні, я більше не побачу твою огидну пику! Ти більше не будеш мацати мене, наче якусь дівку на одну ніч!

– Я тобі зараз покажу дівку на одну ніч! – прошипів він.

Келих полетів кудись назад й підхопивши на руки, драконоборець поніс мене до ліжка.

Я впала на спину і перевернувшись, спробувала втікти, та Айван схопив мене за руку і перевернув назад.

Мить – і його важке тіло притисло мене до матраца.

Розсунувши мої ноги, він вдавив в мене свою тверду плоть. Під халатом на мені нічого не було. Паніка затопила свідомість.

Чоловік тим часом розв'язав пояс і стягнув тканину з моїх грудей.

Вільною рукою, я щосили вчепилася йому в волосся. Та він легко перехопив моє зап’ястя і притис до ліжка.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍