Діана Сеттерфілд - Там, у темній річці

— Ти голодний? — вона намагалася говорити звичайним голосом. Він не любив, коли Лілі скиглить після биття.

— Я поїв.

Це означало, що для неї нічого не залишилося.

Стоячи біля кухонного стола, він раптом задоволено зітхнув, і вона впізнала цей настрій.

— У тебе був гарний день, Вікторе? — покірно спитала Лілі.

— Гарний день? Гарний день? Мабуть, що так, — він якось загадково кивнув. — Справи йдуть непогано.

Вона переминалася з ноги на ногу. Без його дозволу не сісти, а приготуванням їжі теж не могла себе зайняти, бо харчів у домі не залишилося.

Він поглянув у вікно.

«Невже зараз піде?» — промайнуло у неї сподівання.

Та це ж була ніч літнього сонцестояння. Навіть попри дощ, люди вештатимуться надворі до ранку. Невже він залишиться тут на цілу ніч?

— Ріка піднімається. А ти, дурна, мабуть, боїшся. Бо тобі кошмари сняться, еге ж?

Насправді відтоді, як Енн з'явилась у «Лебеді», кошмари припинилися. Вона гадала, що це тому, що сестра не могла бути у двох місцях одночасно. Та Вікторові про це говорити не хотіла. Думка про те, що Лілі й досі страждає від видінь, які так довго її мучили, йому сподобається. Тож вона кивнула.

— Цікаво, чому ти боїшся води? Вона ж усюди. У таких місцях, де її можна побачити. Там, де її не видно. Там, де ти знаєш, що вона є, і там, де ти й не уявляєш. Цікава штука — ця вода.

Віктор любив хизуватися знанням. Одним із найкращих засобів уникнути його катувань було вдати, що ти чогось не знаєш, і дозволити йому себе просвітити. Тепер він знову насолоджувався обізнаністю й налаштувався на довге пояснення.

— Під землею стільки ж води, скільки й на поверхні, — почав Віктор. — На глибинах є заповнені водою порожнини, і вони величезні, наче собор. Подумай про ту церкву, яку ти так любиш, ущент заповнену темною, глибокою, незрушною водою. Уяви собі цей обсяг води, але під землею, у вигляді озера. Під нами є будь-які водойми.

Вона глянула на нього. Не може бути! Вода під землею? Що за маячня?

— Там є фонтани, джерела та водоспади, — вів своє він, спостерігаючи за нею вузенькими оченятами. Вона відчула, як калатає серце. І в горлі пересохло.

— І озера там є. І також струмки, ріки та болота.

Вона відчула, як слабшають її коліна.

— І лагуни також. Можу закластися, ти й слова такого не знаєш — лагуна. Так, Лілі?

Вона захитала головою. В її уяві виникли страшенні водяні чудовиська, схожі на драконів, але замість вогню вони плювалися водою.

— Це дивне явище природи, Лілі. Ми займаємося своїми справами на земній поверхні, але просто під нашими ногами, внизу, — він тупнув ногою, — є великі підземні озера.

— Де саме? — її душа була сповнена жаху, а голос тремтів.

— Та де завгодно. Може, навіть отут. Прямісінько під твоїм котеджем.

Її з переляку взяли сироти.

Його очі нишпорили вгору-вниз по її тілу.

«Мабуть, це ще не кінець, — подумалося їй. — Може, він забажає ще чогось».

Так і сталося;

Дві дивини

Як же провели ніч у Келмскоті, на фермі Армстронгів? Вони довго не лягали спати, довше, ніж колись було дозволено дітям. На столі горіли свічки, і всі, крім Армстронга, вдягнися у нічні сорочки, але нікому й на думку не спадало вкладатися у ліжка. Дівчинка сиділа на колінах у найстаршої дочки, а інші діти під поглядами Бесс й Армстронга юрмилися навколо них, щоб погладити малу по голові чи запропонувати їй улюблену іграшку. Хлопчики та дівчатка біли причаровані новою дитиною. Кожен її рух, кожне блимання сонних оченят викликали у них захоплений вигук. Найменший хлопчик, що був старшим за дівчинку лише на кілька років, простягнув їй нову дерев'яну іграшку, яку вранці йому купили на ярмарку. Коли вона схопила її пальчиками, малюк радісно крикнув: «їй подобається!» Старші дівчата розчесали їй волосся і заплели у коси, вмили личко та руки й одягнули її в сорочку, з якої вже виросли.

— Вона залишиться у нас? — питали вони десятки разів. — Вона тепер житиме з нами?

— Робін тепер повернеться додому і буде їй батьком? — спитав ще один дзвінкий голос, але в ньому бриніла стривоженість такою перспективою.

— Побачимо, — відповів Армстронг, а його дружина скоса глянула на нього.

Коли вони йшли з ярмарку і достатньо далеко відійшли від натовпу, Робін віддав дитину матері, а сам пішов до Оксфорда, ніяк не прояснивши свої наміри щодо повернення на ферму. Дотепер в Армстронга та Бесс не було змоги обговорити події сьогоднішнього дня подалі від дитячих вух.

Дівчинка почала куняти, й інші діти стишилися. Перебуваючи на межі сну, вона розтиснула пальці, й дерев'яна іграшка впала та вдарилася об підлогу. Від цього звуку дитина знову прокинулася. Дівчинка здивовано озиралася, аж тут набурмосилася. Але перш ніж вона відкрила рота, щоб заревіти, Бесс підхопила її й скомандувала:

— А тепер у ліжка! Усім спати!

Вони трохи посперечалися щодо дитини, бо всім хотілося, щоб крихітка спала саме в їхній кімнаті, та Бесс була непохитною:

— Цієї ночі вона спатиме зі мною. Якщо буде з вами, ви й очей не стулите.

Вона нарядила старших дівчат перевірити, чи вклалися молодші, й віднесла дівчинку у свою спальню. Вклавши її в ліжко і загорнувши у ковдру, співала колискову, доки оченята малої не почали злипатися.

Бесс затрималася біля ліжка: вона розглядала дівчинку, сподіваючись віднайти у ній якісь власні риси. У сонному обличчі малої намагалася побачити Робіна в її віці. Шукала в ній і риси інших дітей. Намагалася не думати про того, котрий зачав Робіна, перш ніж Армстронг узяв із нею шлюб. Вона давно поховала в пам'яті те обличчя і не збиралася діставати його з глибин.

Бесс пригадала той лист, із якого все почалося — розірвані шматки з Робінової кишені, які вони з Армстронгом без успіху намагалися скласти. «Еліс, Еліс, Еліс», — повторювала вона тоді.

Це ім'я й сьогодні крутилося у неї на язиці, та Бесс ніяк не могла наважитися вимовити його.

Коли легке дихання дівчинки підказало їй, що мала міцно спить, вона вислизнула з кімнати.

Армстронг сидів у кріслі біля незапаленого комина. Уся ця сцена видавалася дещо нереальною: вона у нічній сорочці, він у верхньому одязі, свічки горять, але вогонь не палає, і на всьому лежить м'який відблиск ще денного світла. Її чоловік машинально крутив у руках дерев'яну іграшку, обличчя у нього було дуже серйозне.

Бесс почекала, та