Анна Мінаєва - Подорож пiд вiнець, Анна Мінаєва

— Мені здається, відставка тебе псує, — пробухтіла у відповідь, прямуючи до своєї кобили.

— Стій! — раптом скомандував Ян, розвертаючись у бік лісу.

Він різким уривчастим кроком пішов уперед, уже через півхвилини пропадаючи в заростях. Тяжко зітхнувши, я попрямувала слідом. Кінь залишив біля краю лісу — надто вже густа була поросль і вибоїсть. Та й спину Яна, що присіла над чимось, була всього в парі метрів. Розбійників я не боялася — навряд чи вони захочуть зв'язуватися з чарівницею.

— Що там? — невдоволено поцікавилася я, прориваючись крізь гілки.

— Свіжий, — відповів анЯн.

І коли я побачила, стосовно чого він застосував цей епітет, тут же відчула нудоту, що підходила до горла. На сирій землі лежав... труп. Молодий чоловік. Насилу стримавши порив, я розгорнулася.

— Ми навіщо сюди?

— Мені потрібне тіло, Марино! — фиркнув Ян. — А він упав з коня, що злякався розбійників. Кінь втік, а ці... до лісу загалом відтягли. Думали одяг зняти та чоботи, але ми з'явилися швидше. Відмінний екземпляр.

— Ян… ти?

Він не відповів. Обернувшись, я побачила, як Ян розчиняється в повітрі, залишаючи мене наодинці з мерцем. І коли труп раптом заворушив рукою, я верескнула. По-дівочому високо.

— Це я! — голосом Яна заявив труп.

Я ж позадкувала назад, відчуваючи як усі органи засмоктує в шлунок від страху. Дихання стало уривчастим, в очах потемніло, і це стало фатальною помилкою. Я... ганебно спіткнулася об корч і провалилася в темряву.

 

***

 

Перше, що я почула — легкий тріск багаття та співи нічних комах. Різко відірвавши тіло від імпровізованої лежанки, відчула запаморочення.

— Тільки ти могла отримати легкий струс, тікаючи від «мерця», — фиркнули збоку.

Я поволі перевела погляд. Колишній мрець сидів на колоді і ліниво копирсався товстою палицею у вогні.

— Ян? — Обережно уточнила я.

Ні, мізками я відразу ж усвідомила, що Ян просто проникнув у тіло молодого чоловіка. Але повірити... Навряд це станеться легко.

— Ну, а хто ще, — посміхнувся він.

Ніс картоплею, волосся хвилясте, статура худорлява. Загалом, і справді не найгірший екземпляр. Якщо так можна говорити про людину, яка зовсім недавно була живою.

— Вже ніч?

Я озирнулася. Моя кобила стояла неподалік, сумки були розкладені, деревина для багаття лежала неподалік рівною чаркою. Ян і справді розбив табір для ночівлі.

— У тебе просто водоспад із питань, на які найочевидніші відповіді!

— Я просто… — з тяжким зітханням я відкинулася назад на лежанку.

Голова паморочилася, стан справді був препаршивим.

— Відпочивай. Завтра складний день, — уже м'якше вимовив Ян. — Тут безпечно.

Вибору особливого не було, бо сон навалився миттєво. Та й уранці я почувала мляво. На кобилу підбиралася насилу. Ян йшов поруч, пішки, постійно повторюючи, що мандрувати у вигляді янгола було куди як простіше.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно