Анна Лерой - Мої сімейні обставини, Анна Лерой

Лист муляє очі. Я здаюся, беру його з собою в особисті кімнати. Спочатку він лежить на комоді в коридорі, потім переміщається на тумбочку біля ліжка в спальні, чекає, поки я виплутаюсь з порядком набридлої за весь день сукні. Хто сказав, що директриса школи Пташиного дзьоба обов'язково повинна носити сукні?! Можна ж якось обійтися брючним костюмом! Але, на мій жах, існує проклятий етикет.

Школа «Пташиний дзьоб» — це не просто занедбана старовинна будівля, у неї виявляються міцні зв'язки з іншими відьомськими спільнотами і землями. Її відкриття затьмарює навіть новину про те, що сталося в Феніксі. Останнє далеко від палацу вважають лише сімейними негараздами. Ім'я Аміра так і не з'являється в газетах. Навіть про моє заміжжя в них згадують більше.

З цих пір найголовнішим моїм титулом стає саме директриса Пташиного дзьоба. Не встигаю я озирнутися, як мені вже потрібні безліч суконь і кімната для переговорів. Гості раз у раз прибувають до бічного входу школи і вимагають аудієнції у директриси. Спочатку те, що відбувається, мене лякає, тепер же це — одна з моїх постійних розваг. Тим більше що з багатьма гостями у мене зараз приятельські стосунки.

Лист від чоловіка потрапляє до речей, які я беру з собою в ванну кімнату. Він плутається між улюбленим домашнім комплектом і легким халатом. Він злегка намокає, коли я опускаюся в гарячу воду, але все ще чекає свого часу. І я довго не звертаю на нього уваги — лежу в м'якій воді, що огортає тіло, і насолоджуюся піною з цитрусовим запахом. Головний біль проходить, свідомість потроху затягує сонним серпанком, тяжкість сьогоднішнього ранку і суєта неспокійного дня поступово випаровуються.

Мені вистачає півгодини, щоб як слід відпочити. Я продовжую бачити лист боковим зором, але зараз для нього не час. Найбільше хочеться взяти губку з люфи і промасажувати втомлені денною біганиною ноги, зачерпнути з баночки ароматного скрабу і пройтися по шкірі. Коли процедури закінчені, я заміняю воду в ванні на свіжу і нарешті тягнуся за листом.

Важкий конверт під вологими пальцями здається занадто м'яким, але розірвати його навіть в таких умовах непросто. Ножа для листів, звичайно, поруч немає, тому доводиться довго і нудно возитися з запечатаним краєм. У підсумку в моїх руках опиняються три різних документа. Два з них -— найоб'ємніші — тут же відправляються на підлогу, подалі, щоб на них не наступити. Це всього лише звіти про закупівлю для школи. А ось третій цікавий вже тим, що написаний не секретарем, а моїм чоловіком власноруч.

«Я так більше не можу!»

Початок інтригує, потім я починаю сміятися, але продовжую читати.

«Ти — моя дружина, але ми бачимося від сили десять разів на рік на офіційних святах. У всіх інших випадках ти або підкреслено ігноруєш мене при зустрічі, або просто не з'являєшся, незважаючи на запрошення. Але з Ейлін же ти добре спілкуєшся! І мої тітоньки розповідають захлинаючись про твої чарівні мазі, і навіть нудний дядько Родер вважає, що ти — «любонька». Чому ж ти зі мною так? Коли я підписував нашу угоду, то не думав, що ти дійсно будеш так строго дотримуватися всіх її умов... »

Я прикладаю лист до усміхнених губ: дійсно, вийшло забавно. І, звичайно, він не думав. Навряд чи обереги взагалі цим коли-небудь займаються. Коли я писала запропонований Еріхом договір, мені дійсно не хотілося бачити свого новоявленого чоловіка частіше, ніж потрібно. Пізніше виявилося, що його сім'я — досить кумедні і приємні люди. Але я до сих пір тримаю Ф’юріна трохи в стороні. Тому що складно знову почати довіряти людям. Мій старший брат зробив все, щоб я надалі не вчиняла так необачно.

П'ять років... Через п'ять років моя злість на Аміра потроху розвіялася. Навіщо витрачати на нього сили, якщо є безліч гідних цього занять? Але я точно знаю, що ніколи не увійду в білі стіни палацу Флейм. Хоча в самому Феніксі побувала вже не один раз і збираюся відвідувати місто і далі.

Наші землі поки не процвітають, але торгівля стала більш активною, і люди відчувають надію на краще майбутнє. Я чекала хоча б лист, але Амір так і не пояснив своїх дій і тим більше не спробував вибачитися за те, як розпорядився моєю долею. Напевно, вирішив, що, отримавши Пташиний дзьоб, я заспокоїлася. Іноді мені все ще боляче від його вчинків. Іноді я раптом розумію його: як оберіг він ніколи не мав вибору, і для нього так природно не залишити його і іншим.

Зате я люблю зустрічатися в Пшеничках з Левісом та його сім'єю. Вони переїхали в селище лише рік тому.

А ще мені подобається відвідувати Фенікс і пити настоянку на реллі в компанії Ктени.

Часто я заходжу в бібліотеку Пташиного дзьоба, щоб обговорити книгу або який-небудь документ з Аллілем. От він вибачився, так вибачився: і на коліна падав переді мною, і поклони до землі відважував. Коли його звільнили з архівів, я запропонувала йому місце в відьомський бібліотеці, а він взяв і погодився. Через місяць і зовсім перевіз в Пшенички сім'ю.

А ще я обожнюю знайомитися з новими людьми, повертатися до Вікки і бродити білими вулицями Фенікса. Але якщо я зіткнуся з кортежем Аміра, я все одно відвернуся і зроблю вигляд, що не помітила його. Іноді п'ять років — це занадто мало, щоб забути все.

Стук в двері мене не дивує, я навіть не повертаю голову, і без того відомо, хто це може бути. Спочатку я чую тихі кроки, а потім легкий дзвін: на широкий край ванни опускається керамічна чашка з ароматним вмістом.

— Мені вже все встигли доповісти. І про втому директриси, і про лист від чоловіка, — Рада влаштовується на спеціальному стільчику з іншого краю ванни і наче хуліганка щипає мені пальці ніг, які стирчать з води. Стільчик взагалі-то призначений для того, щоб я — не-відьма — могла відкривати вентиляційне вікно під стелею, але подруга облюбувала його давно. Так само, як місце мого особистого лікаря і радника.