Надія Голубицька - Попелюшка мимоволі, Надія Голубицька

- Давай і другу на палубу! - почувся згори владний голос. - Час вантажити їх в шлюпку і відправляти господареві.

Охоронець, захопивши Варіну шию в замок, потягнув її вгору по сходах. Коли вона побачила, як пручалася Ліз в такому ж положенні, тільки її утримував матрос, судячи з тільнику, відчуття марності зусиль накрило її немов лавина, і це було жахливе відчуття, ніби вона тонула. Вона відчула, що то, що залишилося від її рішучості, тануло, немов останній сніг під сонячними променями.

Раптом коли їх тягли по палубі до шлюпки, почулося стрекотіння гелікоптера, в очі вдарило яскраве світло, а голос, посилений гучномовцем, звідкись із темряви за кормою вимовив:

- Поліція! Гей, на судні, ви оточені, опір даремний. Відпустіть заручниць, і нехай весь екіпаж виходить на палубу з піднятими руками.

- Чорта з два! - пролунало у Варі над вухом.

І охоронець, використовуючи її в якості щита, поволік назад до люка, що вів у трюм, а матрос, який утримував Ліз, наслідував його приклад. Але вони зробили лише кілька кроків, як раптом у них за спиною почувся голос, від якого серце Варі понеслося в галоп.

- Відпустіть дівчат, - почав спокійно вмовляти Дмитро. - Адже ви – не  вбивці які, не рецидивісти. Вам доручили доставити їх в Туніс, ви це зробили, а тепер дозвольте мені їх забрати. Все одно ваш господар вже заарештований і дає свідчення.

Здавалося, охоронець подумки зважував почуті слова Дмитра і у Варі з'явився шанс, один-єдиний момент, поки він трохи послабив хватку. Вона що є сил вдарила його ліктем в живіт, а потім їй просто пощастило. Хватка послабилася і вона, рвонувшись, впала на палубу. Піднявшись, вона побігла в ту сторону, звідки, як їй здалося, вона чула голос Дмитра. Однак відчуття часу сповільнилося і їй здавалося, що вона не біжить, а ледве пробирається крізь щільну завісу. Раптом за спиною пролунав хлопок і вереск Ліз, а потім її щось з такою силою штовхнуло в ліве плече, що вона знову впала на палубу. У гарячковому пориві, вона хотіла знову бігти, спробувала підвестися, але рука не слухалася. Вона стала важка і повністю оніміла, а у відповідь на Варині зусилля по тілу розлився такий біль, що вона, не витримавши, застогнала і впала в стані напівнепритомності в липку теплу калюжу, що розливалася по палубі під нею. Над її головою лунали постріли, прокльони, вереск Ліз, а вона, зібравши залишки сил, закусивши губу від болю, хотіла лише одного – переконатися в тому, що голос Дмитра їй не вчувався.

- Варенька, ти мене чуєш? - почула вона такий довгоочікуваний голос.

Дмитро акуратно перевернув її і, схилившись над нею зі стурбованим обличчям, спробував оглянути рану.

- Чорт! Варя, ти тільки тримайся. Все буде добре.

Він обережно підняв її, умовляючи не здаватися, і кудись швидко поніс.

- Вона поранена, їй терміново необхідна допомога, - кинув він комусь через її голову.

Її знову поклали і чиїсь руки обмацали її плече, потім його щільно стягнули якоюсь тканиною. Всі ці маніпуляції хоч і завдавали болю, але не грали для неї ніякої ролі. Головне Дмитро був поруч, живий і з ним було все гаразд, він не зводив з неї стурбованого погляду, тримав за руку.

- Краще її доставити в лікарню в Італію, там більш кваліфікована медична допомога, - пролунав над ними той самий голос, який, як виявилося, належав міцному чоловікові в чорній формі.

- Ви з глузду з'їхали! Вона не долетить! - став заперечувати Дмитро. - Адже тут є лікарні, треба відвезти її зараз же в найближчу, або я це зроблю сам.

Він уже знову збирався взяти Варю на руки, але у відповідь почув:

- Молодий чоловіче, не робіть дурниць! - а потім примирливим тоном він додав: - Я звичайно не Господь Бог, але впевнений, що з дівчиною буде все в порядку, поранення неважке, я вколов кровоспинне і наклав тугу пов'язку. До Сицилії менше години льоту. Давайте не будемо втрачати часу.

- Я не хочу залишатися тут, - заперечила Варя, намагаючись надати голосові бадьорі нотки. - Я долечу, зі мною все буде добре.

Її лякала навіть думка залишитися тут в Тунісі, абсолютно незнайомій країні з загрозою потрапити у чийсь гарем. Над кораблем низько завис гелікоптер, куди Варю підняли на спорудженому з брезенту гамаку, Дмитро і Ліз туди піднялися спущеною мотузяною драбиною. Тепер коли всі пережиті жахи здавалися позаду, Варі потрібно було знайти в собі сили, щоб не здатися і витримати цей переліт. Хвилини текли. Крізь туман болю проривався тільки голос Дмитра. Він продовжував тримати її за руку і його тепло, його сила немов вливалася в її тіло, даючи можливість залишатися в свідомості. Лише вже в кінці перельоту вона, здавалося, на мить заплющила очі і провалилася чи то в сон, чи то в забуття.

Варя відкрила очі і відразу ж їх примружила, засліплена яскравим білим світлом.Вона зрозуміла, що лежить на ліжку швидше за все в лікарняній палаті, гострий біль в плечі перейшов в слабкий ниючий, злегка паморочилося в голові, але взагалі вона почувала себе непогано. У палаті пролунав легкий шерех, вона знову відкрила очі і побачила, що до Дмитра, який заснув сидячи на невеликому диванчику, підсіла Ліз. Варя вже збиралася їх покликати, але побачивши вираз обличчя Ліз, зробила вигляд, що все ще спить і почала спостерігати за ними, сховавши свій палаючий погляд під густими віями. Ліз з ніжністю дивилася на сплячого Дмитра, але коли вона зважилася обережно провести рукою по його волоссю, він прокинувся.

- Схоже, що я задрімав, - сказав він, протираючи очі. - Варя ще не прокинулася?

Ліз нічого не відповіла і сховала свій ніжний погляд, опустивши голову.

- А ти як? - продовжував тим часом він. - Напевно, втомилася? Може тобі краще поїхати в готель?

Знову тиша, Ліз все ще не піднімала на нього очей. Зрештою, вона подивилася на нього, і Варя, яка продовжувала крадькома спостерігати за цією сценою, побачила, що її очі наповнені сльозами.