Петро Михайлович Кралюк - Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів

яке мало обговорити плани майбутнього виступу проти влади Речі Посполитої й заручитися підтримкою турків і татар501. Очолював це посольство Хмельницький, який бував і в Османській імперії, й Кримському ханстві. Знав мови татар і турків, їхні звичаї. Не виключено, що він навіть прийняв іслам і був криптомусульманином502. Із кримськотатарських джерел відомо, що Хмельницький у кінці листопада 1647 р. перебував у кримського хана Іслама Гірея503. У березні 1648 р. між козаками й турецькою владою був укладений договір504. Потім бачимо, що фактично до кінця життя Хмельницький часто вступав у переговори й укладав договори з Османською імперією та її васалами (Кримським ханством, Трансільванією, Молдавією)505. Наприклад, восени 1648 р. гетьман звернувся до султана взяти під свою зверхність «Україну, Білу Русь, Волинь, Поділля з усією (Галицькою) Руссю аж по Віслу»506. Загалом політика Хмельницького була вигідна Османській імперії.

У 1645 р. виникли конфлікти між Венеціанською республікою й Османською імперією, в т. ч. воєнного характеру, які боролися за Східне Середземномор’я. Почалася затяжна війна між ними за острів Кріт, зокрема за столицю цього острова Кандію. Тривала вона до 1669 р. У 1645 р. турки не лише вторгнулися на Кріт, а й захопили в жовтні цього року друге місто за величиною на острові – Канею507.

Османські правителі були зацікавлені переключити козацьку активність на Річ Посполиту, котра сприймалася турками як ворог. Турки були зацікавлені в тому, щоб мати на теренах України козацьку васальну державу. Це, можна сказати, була програма максимум. Програма ж мінімум – створити в Україні «тліючий» конфлікт між козаками й владою Речі Посполитої.

Самій Венеції важко було протистояти Османській імперії. Однак їй не варто було сподіватися на допомогу християнської Європи. Провідні європейські гравці були зайняті своїми справами.

Та все ж існувала європейська держава, яка могла надати підтримку Венеції. До того ж – суттєву. Це – Річ Посполита. Незважаючи на певні поразки венеціанців у Кандії в 1645 р., уже наступного року венеціанський флот активізувався в східному Середземномор’ї, намагаючись блокувати османські кораблі в протоці Дарданелли. Ця блокада набирала загрозливого характеру, оскільки відрізала Кріт від турецького постачання. Якби Річ Посполита в цій ситуації відкрила на Чорному морі «другий фронт», хто знає, якою би була подальша доля Османської імперії. Чи не головна роль тут відводилася українським козакам. Козацькі чайки мали заблокувати Босфор. Тоді османська столиця була би відрізана від постачання продовольства й необхідних товарів як із півночі, так і півдня. Це призвело б до голоду, заворушень. Можливо, навіть революції і, в кінцевому результаті, до розпаду імперії. Але цього не сталося. Натомість революцію отримала Річ Посполита.

Микола Костомаров (1817—1885) детально описує плани втягнення Речі Посполитої у війну з Османською імперією, розповідаючи про місію до Варшави венеціанського посла Джованні Тьєполо. Історик спирався на документальні матеріали. Подаємо те бачення ситуації, яке є в Костомарова. На нашу думку, він досить точно відобразив її.

«…задум війни з Туреччиною, – писав історик, – став визрівати у Владислава в 1645 році у зв’язку з приїздом в Польщу венеціанського посла Тьєполо; цей чоловік був давній знайомий і приятель Владислава…»508

«Тьєполо, – читаємо далі, – сказав королю, що тепер настав час, коли всі християнські держави мають поєднатися проти турок. План його був таким: Венеція буде воювати на Середземному морі; папа дасть зі свого боку для цього гроші; допоможуть також італійські князі, а Польща в союзі з Московською державою нападе на Турцію з півночі й пустить запорізьких козаків на море: на цьому особливо наполягав венеціанський посол, цього він особливо добивався»509. В принципі, зрозумілий інтерес Тьєполо до запорізьких козаків. Річ Посполита, як і Московія, могли воювати лише на суші. У них не було флоту на Чорному морі. Зате козацькі мобільні чайки могли б створити серйозні проблеми для османського флоту, а то й заблокувати Босфор. Венеціанський посол пропонував не лише дозволити з боку уряду Речі Посполитої козакам іти походом на Чорне море (козакам здійснювати такі походи забороняли, оскільки з приводу цього існували певні домовленості між урядом цієї держави й Османською імперією), а дати козакам на побудову човнів-чайок 30 тисяч реалів510.

Як буває в таких випадках, почалася «дипломатична торгівля». Польська сторона готова була почати війну з османами, але при умові, що їй буде надана солідна матеріальна допомога розміром 500 тисяч скуді. Між тим інформація, що Річ Посполита готується до війни з Османською імперією, набула негласного поширення. «Незважаючи на таємницю, з якою затівалися ці справи, – відзначав Костомаров, – купці зі Сходу, вірмени, що перебували в Польщі, відразу ж передавали в Туреччину, що польський король щось затіває, і Туреччина, аби не давати полякам приводу для війни, наказала кримському