Юрій Миколайович Щербак - Час тирана. Прозріння 2084 року (2014)

від тисяч сторонніх сигналів, радіохвиль та електромагнітних імпульсів, породжених гаджетами натовпу, теле- та радіорепортерами, в її чутливій головній частині раптом знову пролунав потрібний, очікуваний, відновлений сигнал радіомаячка — слабенький, ледве розпізнаваний, але саме той, що його жадібно прагнув почути безжальний мозок ракети: зробивши останній віраж над площею, ракета, визначивши остаточний курс руху, полетіла на північ, у той закуток території Ватикану, що розмістився під охоронним муром і називався промзоною. Там побіля вулиці Пеллегріно містилися технічні служби Ватикану — гаражі, електростанція, друкарня, склади; тут притулився невеличкий двоповерховий будинок Ватиканської пральні та хімчистки. За день до недільної меси державний секретар Ватикану кардинал Монті наказав камердинеру Папи килим, що зазвичай звисав з вікна апостольського палацу, передати на хімчистку, оскільки був забруднений під час останньої піскової бурі, що прийшла з Сахари. У неділю вивісили новий килимок — точну копію старого.

Ракета, як гончий пес, що взяв слід, стрімко наблизилася до будинку хімчистки, відчуваючи зростаючу силу і чистоту сигналу, його поклик, і, пробивши шибку у вікні першого поверху, підлетіла до згорнутого килима з радіомаячком і вибухнула.

На щастя, в неділю у пральні та хімчистці ніхто не працював. Вибух почули у розташованих неподалік казармах жандармерії, звідки повибігали заспані швейцарські гвардійці, вільні від ранкової служби. Сигнал тривоги спрацював негайно в пожежному депо Ватикану і вже через три хвилини два екіпажі прибули на місце вибуху.

Папа Климент, почувши вибух, який пролунав глухо, десь позаду Сикстинського палацу, внутрішньо здригнувся, подумавши: «Ось воно, почалося. Наступний постріл влучить у мене», — але проповіді не перервав, лише ворухнув пальцями в бік кардинала Монті. Той негайно вибіг із кімнати.

Натовп на площі Святого Петра нічого не зрозумів, не почув і не помітив, бо був поглинутий повідомленням Климента про Акт Возз’єднання церков, що має відбутися в Києві 25 червня. Всі погляди, як магнітні стрілки, були спрямовані на північ, до постаті Папи. Ніхто не побачив бійки на даху готелю, бо натовп стояв спиною до південної колонади, нікого, крім агентів безпеки, не обходило падіння невідомої жінки в чорному платті на дах автомобіля карабінерів перед входом до готелю (тонка сталь даху увігнулася всередину, прийнявши удар тіла); ніхто спочатку не звернув уваги на втечу Вінсента від Джорджа: скочивши до біло-синьої машини карабінерів, що чекала його в провулку, попід стіною Аврелія, Вінсент устиг втекти від Джорджа. Тільки пізніше слідчі Ватикану та римської прокуратури по секундах, спираючись на показання свідків і зйомки камер спостереження, відтворили хід подій, хоча так і не зрозуміли, яка сила відвела ракету «NAKAM» (тип ракети було встановлено по трубі наведення, знайденій на даху) від Папи Римського і що привело смертоносний снаряд усередину хімчистки.

«Промисел Божий, — вирішили слідчі, — або технічна вада системи наведення». Вони зосередили свої зусилля на пошуках невідомого замаховця у формі карабінера та американця Джошуа Райта, який, не наздогнавши зловмисника, що намагався вбити Папу, сам утік з місця події, сівши у темно-синій мінівен, що чекав його на вулиці Джаніколо. В усі загони поліції, прикордонної служби та карабінерів, в аеропорти та на залізничні вокзали були передані фотографії та орієнтировки на двох невідомих, які знали таємницю замаху на Папу Римського.

66

Нарешті Гайдук наважився здійснити візит до Сталінграда, куди запрошував його генерал-єпископ Аввакум Варламов. 20 квітня вилетів до Луганська, звідки мав таємно на один день податися до РСВО — Російсько-Сталінградського військового округу, де його очікував Варламов. Офіційним приводом приїзду до Луганська було відкриття довгоочікуваної надземки — спіралі естакад, побудованих над містом, з елегантними, обтічної форми зелено-блакитними поїздами виробництва місцевого заводу транспортного машинобудування.

В аеропорту Гайдука зустрічали військовий губернатор генерал Тумаркін, маленька постать якого, здається, складалася з самих шарнірів, що перебували в постійному русі, і мер міста Красюк — колишній випускник бійцівської школи Єфім’єва, з шиєю, діаметр якої перевищував діаметр голови.

З Гайдуком приїхали Чміль, Зігель, Нерубай, якому довелось на певний час залишити Калину Луцик на господарстві у Києві, восьмеро охоронців і двоє мовчазних, нікому не відомих панів — спеціальних агентів Національного бюро розслідувань. Гайдука та його супутників очікував військовий автобус «Богдан-213» жовтого кольору пустелі. Глибоко розчарувавши господарів, Гайдук відмовився сісти у великий лімузин, конфіскований на час його перебування у туристичної фірми «Луганська зоря». Гайдук давно, ще з часів Гетьмана Махуна, не був у Луганську й тому з великим інтересом придивлявся до цього напівзруйнованого Ордою, розореного Великою Темрявою, кримінальними бандами та місцевим начальством нещасного міста — до бараків і хібарок, оточених висхлими деревами з жовтим осіннім листям, хоча весна тільки починалася, до пофарбованої у зелений колір трави на узбіччі шосе, до намальованих в одній майстерні однаковим шрифтом плакатів «Луганськ вітає Героя України генерала Гайдука», «Ласкаво просимо, генерале Гайдук!», «Слава героям-генералам!», до наспіх зведених брудно-рожевого кольору пластикових парканів, що мали прикрити смітники й розвалюхи цього трудового міста, до тридцятиповерхових елітних будинків, щільно оточених високими стінами, за якими ховалася свіжа зелень дерев і гольфових майданчиків. Не оминув своїм поглядом і щойно пофарбовану залізобетонну споруду: «Вас вітає Ленінський район!»

Не витримав, спитав генерала Тумаркіна, шарніри якого продовжували рухатися навіть в автобусі:

— А Сталінського району у вас немає? Чи імені Гітлера? Ви знаєте, що Гітлер побував у вашому славному місті під час битви за Сталінград? А вулиця генерала Мохамада-бека у вас є? Він тут також був. А Ленін ніколи не бував.

Тумаркін і Красюк промовчали. Потім Тумаркін, угамувавши рух своїх шарнірів, повідомив:

— Ми розв’язуємо це питання. Але люди звикли. Вони взагалі не знають, хто такий Ленін.

Мер додав:

— Вони думають, що це скіфський цар, могилу якого знайшли недалеко. Курган Ленова.

При в’їзді до кварталу Першого тресту столових (саме так, а не «їдалень» значилося на фанерному порепаному щиті, прибитому до барака) дорогу кортежу перегородив натовп людей, яких намагалася зіштовхнути з проїжджої частини поліція, що вже обробила палицями кількох демонстрантів, по засмаглих обличчях котрих юшила кров.

Гайдук вискочив з автобуса й