Камілла Лекберг - Крижана принцеса

class="p1">Він спробував пригадати. Так багато років і так багато учнів. Поступово почав вимальовуватися образ маленької світленької дівчинки. Авжеж, дочка Туре.

— Скажи, чи можна перекинутися з тобою слівцем?

Вона запитливо подивилася на нього крізь щілину у дверях. Аксель глибоко зітхнув, зняв ланцюжка й впустив її. Він намагався навіть не думати про те, скільки невідомих організмів вона принесла в його щойно прибраний будинок. Аксель указав на поличку для взуття, натякаючи, що їй треба роззутися. Еріка покірно послухалася, роззулася й скинула верхній одяг. Аби вона не забруднила решту квартири, він показав на плетені меблі на веранді. Еріка сіла на диван, і Аксель подумки нагадав собі попрати подушки, щойно вона піде.

— Минуло так багато часу.

— Авжеж, якщо я не помиляюся, двадцять п’ять років минуло, відколи ти прийшла до мене в клас.

— Усе правильно. Час летить дуже швидко.

Розмова здавалася Акселеві несуттєвою, але він невільно підкорився. Йому хотілося, аби Еріка якнайшвидше перейшла до справи, з якою прийшла, а потім негайно ж покинула будинок і дала йому спокій. Він гадки не мав, навіщо вона сюди завітала. Колишні учні нечасто про нього згадували, і досі йому не доводилося бачити когось із них у себе вдома. Але зараз перед ним сиділа Еріка Фалк, і він, мов на голках, крутився на плетеному кріслі навпроти неї й несамовито чекав, поки вона піде. Очима він постійно шукав подушку під нею й чітко бачив, як бактерії сповзають на диван, а потім розбігаються підлогою. Попрати подушки замало, йому доведеться прибрати та дезінфікувати весь будинок, щойно вона піде.

— Ти, певно, гадаєш, чому я тут.

Аксель лише кивнув у відповідь.

— Напевно, ти чув про вбивство Александри Війкнер.

Він чув про цю подію, і вона поступово піднімала на поверхню те, що він приховував більшу частину свого життя. Зараз йому ще дужче кортіло, аби Еріка Фалк підвелася й пішла звідси. Але вона досі сиділа перед ним, і Аксель щосили намагався вгамувати жагу затулити руками вуха та гучно закричати, аби лише не чути її слів.

— Я маю особисті причини цікавитися життям Алекс і, власне, її смертю. Тож я хотіла б запитати в тебе дещо. Ти не заперечуєш?

Аксель заплющив очі. Він знав, що цей день неминуче коли-небудь настане.

— Так, авжеж, запитуй.

Йому було байдуже, чому саме Еріка цікавиться долею Алекс. Якщо вона робить це для себе, то нехай. Його це не хвилює. Вона, звісно, може запитувати про будь-що, але це не означає, що він обов’язково має відповідати. На диво, він відчув гостре бажання розповісти цій білявій дівчині все до найдрібнішої деталі. Йому кортіло скинути зі своїх плечей той тягар, який він носив двадцять п’ять років. Усе це псувало його життя: закралося глибоко в його свідомість і, немов отрута, пробиралося крізь тіло до душі. У хвилини просвітлення він усвідомлював, що саме це лежало в основі його потреби чистоти та страху будь-якої миті втратити контроль над ситуацією. Еріка Фалк могла запитувати що завгодно, але він мав докласти максимум зусиль, аби вгамувати жагу видати всю правду. Аксель знав: якщо він наважиться на це, то здійметься такий пил, що зруйнує весь той мур, який він ретельно вибудовував навколо себе. Цього не має трапитися.

— Ти пам’ятаєш Александру зі школи?

Він гірко посміхнувся. Переважно всі школярі залишали тільки слабкі спогади, скидалися на тіні, що миттєво зникали. Однак Александру він пам’ятав сьогодні так чітко, як і двадцять п’ять років тому. Але зараз він мав мовчати.

— Так, пам’ятаю Александру. Радше Александру Карлґрен, а не Війкнер.

— Авжеж. Якою вона була в школі?

— Мовчазною, трохи сором’язливою та дуже кмітливою.

Аксель помітив, що Еріку розчарувала його небагатослівність, однак він навмисне намагався казати якомога менше, наче боячись, що слів стане забагато й вони самі собою перетворяться на глибоководну річку.

— Вона добре вчилася в школі?

— Як сказати… Вона не належала до найбільш амбіційних учнів, наскільки я пам’ятаю, але була розумною, хоч і особливо не намагалася це показати. Алекс трималася приблизно всередині рейтингу.

Еріка вмить замовкла, і Аксель зрозумів, що вона поступово наближається до тих запитань, які насправді турбували її найбільше, — попередні були лише розминкою.

— Алекс із батьками переїхала посеред семестру. Ти не пам’ятаєш, з якої причини вони поїхали звідси?

Аксель удавав, наче намагається пригадати: він поклав пальці на підборіддя й зробив задумливий вигляд. Він помітив, що Еріка не знаходила собі місця, чекаючи на відповідь. Він змушений був її розчарувати. Він не може сказати їй правду.

— Я пригадую, що її татові запропонували роботу в іншому місті. Якщо казати щиро, я точно не пам’ятаю…

Еріка не могла приховати свого розчарування. Він знову відчув несамовите бажання розправити плечі й скинути тягар, який носив усі ці роки, та звільнити сумління, вихлюпнувши чисту правду. Однак Аксель глибоко вдихнув і переборов це бажання.

Еріка не втрачала надії:

— Але ж усе це відбулося дуже раптово, чи не так? Ти чув про це раніше? Алекс розповідала про те, що вони мають переїхати?

— Ні, я не бачу в цьому нічого дивного. Звісно, як ти й кажеш, усе це відбулося швидко, однак, імовірно, її татові терміново треба було влаштовуватися на іншу роботу. Хтозна?

Аксель розвів руками, даючи зрозуміти, що його припущення були такими ж ненадійними, як і її. Еріка наморщила лоба. Це не та відповідь, на яку вона чекала. Однак їй варто було насолоджуватися бодай цим.

— Ще одна річ. Я пригадую, що тоді пліткували про Алекс. Я пам’ятаю, що дорослі казали щось про школу. Не знаєш, що це може бути? Я слабко пригадую, що саме вони говорили. Це приховували від дітей.

Аксель відчув, як його тіло закам’яніло. Він сподівався, що збоку його страх не помітно так чітко, як його відчував він. Звісно ж, Аксель знав про плітки. Вони були завжди. Важко бодай щось приховати в такому маленькому містечку. Однак він вважав, що поступово плітки вдалося зупинити. Він і сам доклав до цього рук. Спогади досі роз’їдали його зсередини. Еріка незмигно чекала на відповідь.

— Ні, я й уявити не можу, що це може бути. Тут постійно про щось пліткували, ти ж знаєш наших людей. Це зовсім не означає, що за цим щось приховується. На твоєму місці я не надавав би цьому такого значення.

На обличчі Еріки промайнула тінь розчарування. Їй не