Пітер Хьог - Тиша

class="p1">На якийсь час периферійний Касперів слух підвів його, під час цієї короткої неуважності до них дістався молодик з платформи.

— Він має бути депортований, — повідомив молодик Стіне. — Він уже повинен був покинути країну.

Каспер упізнав його: це був один з Меркових пажів.

— Підполковник Брайнінґ, — відрекомендувала його Стіне. — Разом з іншими відповідає за нашу безпеку.

Офіцер став перед Каспером.

— Його розшукують, — сказав він. — Він небезпечний.

Вони не дивилися на Каспера. Це було необачно. Не можна відводити погляд від великих клоунів. При ньому як і раніше була обідня тарілка. З полиці під однією з повішаних на стіну дощок він узяв дерев’яну указку й почав обертати тарілку в повітрі, потім зловив її, утримуючи на пальці, пересадив на указку, поставив указку на стіл і висунув уперед інвалідне крісло. Стіне, підполковник і африканка, як загіпнотизовані, вп’ялися очима в карусельний гіроскоп.

Він виїхав наперед і зупинився перед Стіне.

— Ми заарештуємо його, — сказав офіцер.

За спиною Стіне і підполковника вибухнула «весела кухня» — тарілка виявилася не фаянсовою, вона була із справжнього фарфору, це було чути в ту мить, коли вона розсипалася хмарою уламків.

Тієї миті, коли підполковник і Стіне різко повернулися, він відчинив верхню шухляду її письмового столу. Вона ніколи нічого не зачиняла ні тоді, ні зараз — вона сліпо довіряла світові. На жаль, така довіра не завжди виправдана.

Зверху лежало кілька грошових купюр, під купюрами — маленький стосик носових хусточок, напахчених лавандою.

Під лавандовими хусточками лежала стара знайома. З чорно-білої фотографії у пластмасовій рамці сімнадцять на сімнадцять на нього дивилася Клара-Марія. Він сунув фотографію до себе в бинти і зачинив шухляду.

Вони обернулися й подивилися на нього. Стіне й офіцер подивились на нього. Африканка подивилась на нього. Ніхто не сподівається, що людина, сидячи в інвалідному кріслі, обмотана, як ковбаса «чоризо», може щось зробити. У ситуації мало місце якесь не цілком сумісне з реальністю роздвоєння. І ось за таких умов доводиться працювати клоунові.

— Добре б залишитися удвох, — сказав він Стіне.

Офіцер похитав головою.

— Є деякі питання, — пояснив Каспер, — які чоловік із жінкою можуть вирішувати тільки наодинці.

За спиною Стіне було щось, що нагадувало двері шлюзу. Вона штовхнула їх, зайшла всередину. Африканка підняла Каспера разом з кріслом і перенесла через поріг, який був заввишки сантиметрів тридцять. Вона увійшла за ними всередину. Зачинила масивні двері так, ніби ті були з картону.

— Брайнінґ працює в розвідуправлінні Міністерства оборони, — сказала Стіне.

— Ось чому я так добре до нього ставлюся, — відповів Каспер. — Нам слід допомагати талантам з підростаючого покоління не так болісно, як довелося нам, переживати дитинство й період дорослішання.

Приміщення, в якому вони опинилися, було схоже на величезну комору: з величезною раковиною, пилососами з водяними фільтрами, полицями з мийними засобами та вузькими металевими столами, пригвинченими до стін. Стіни комори були зі світлого граніту, як у розкішній ванні.

— Це вхід у підвали, — пояснила Стіне, — під Національним банком.

Він дістав пластикову рамку, з рамки — фотографію і поклав її на стіл.

— Не було ніяких поштовхів, — сказала вона. — Взагалі не було.

Любов якось пов’язана з пізнаванням. Незнайоме може зачарувати нас, привернути нас, але любов — це зростання, повільне зростання у середовищі довіри. З тієї миті, коли він уперше побачив Стіне на березі, він чув щось знайоме, він відчував довіру — і зараз відчував. І було щось іще, зараз, як і тоді, чуже, недоступне, немов недосліджений континент. З часом цього не стало менше.

— Ми ж самі їх відчували, — заперечив він. — У ресторані.

— Ми відчували вібрацію поверхні землі. Локальну.

— Великі поштовхи. Вісім за Ріхтером. Я читав у газеті.

— Шкала Ріхтера відображає загальне виділення енергії. Суму поправки на відстань до вогнища і логарифма амплітуди коливань, виміряної сейсмографом і поділеної на період коливань. Але не було ніякої амплітуди. Ніяких коливань земної кори. Ці явища не були землетрусом.

— Осідання?

— Осідання нерівномірне. Воно починається в одній точці й поширюється експоненціально. А тут спостерігалися абсолютно рівномірні переміщення.

Вона взяла його за вилогу піджака.

— Так звана зона розлому. Вона являє собою прямокутник. Розміром сімсот метрів на півтора кілометра — плюс западина через усю Нову гавань. Пряма. Горизонтальна.

Обличчя її було прямо перед його обличчям. Вона звучала так, як він раніше ніколи не чув. Суміш здивування і відчаю.

— Землетрус — це раптове зміщення земної кори плюс наслідки зміщення. Первинні хвилі і потім кільцеві вторинні хвилі, що завдають шкоди. У цьому випадку не було ніякого вибухового зміщення. Щойно все було нормально. І наступної миті прямокутник сімсот метрів на півтора кілометра опускається на три метри. І вкривається водою. І так і залишається.

— Порожнини у вапняку?

— Осідання в печерах теж нерівномірні. Вони відбуваються не за схилом. У результаті не виходить западин з рівними сторонами.

У двері почали голосно стукати. Він поклав перед нею на стіл поштову квитанцію, поверх фотографії. Квитанцію, адресовану їй. І підписану напрочуд упевненим почерком десятилітньої дівчинки. Він не був певен, що вона її помітила.

— І все-таки ми, очевидно, могли б знайти цьому пояснення, — продовжувала вона. — Так буває в природничих науках. Ми передбачаємо події заднім числом. Я впевнена, що нам це вдалося б. Якби тільки не кількість жертв.

— Ніхто не постраждав.

— Так. Ніхто не постраждав. Що ти про це думаєш?

— Великий успіх. Відчувається рука Божа.

Вона зупинилася.

— Це щось новеньке, — зауважила вона. — У твоєму лексиконі. Щодо руки Божої.

— Я росту. Стрімко розвиваюся.

Він чув зосередженість у сусідньому приміщенні. Хтось вочевидь замишляв щось лихе щодо дверей. Він подумав про Синю Пані. Він відчував, що один з рефренів його життя от-от повториться: якраз у той момент, коли він починає входити в глибинний контакт з жіночим, колективне несвідоме за дверима одразу починає готувати шліфмашину й велику дискову пилу з діамантовим ріжучим пругом.

— Надто великий успіх, — продовжувала вона. — Дуже вже пощастило. Ми запитували прогноз наслідків. Від поліції, Цивільної оборони, від Комісії з розслідування аварій при Раді безпеки дорожнього руху. Попросили їх розрахувати можливу шкоду. На основі матеріалів Каліфорнійського університету, вони займалися землетрусами у великих містах. Вони підрахували: не менше десяти тисяч загиблих. У три рази більше поранених. Пошкодження електромереж на мільярд. Каналізації — на мільярд. На десять мільярдів збитку — в основному пожежі й осування. Перше осідання спричинило ударну хвилю з хвилевим фронтом три метри. Вона змела все з хідників і з проїжджої частини уздовж каналів. Забрала з собою вісімсот шістдесят автомобілів. Шістдесят метрів проїжджої частини моста Кніппельсбро.