Дуглас Адамс - Автостопом — по Галактиці

Форд підняв їх над головою, щоб побачили усі присутні.

— Знадобляться, щоб зробити перманент, — сказав він.

Натовп зааплодував.

— Не біда, — сказав Форд, — Рим не одразу спалили.

Натовп не мав найменшої уяви, про що він говорить, але присутнім все одно сподобалося. Вони зааплодували.

— Ви, як я погляну, абсолютно наївна людина, — сказала дівчина. — Якби ви так само, як я, усе життя займалися маркетингом, то вам було б відомо, що перш ніж створити будь-який новий товар, необхідно провести ретельне дослідження. Ми повинні дізнатися, чого люди сподіваються від вогню, як вони ставляться до нього, які асоціації він викликає у них.

Натовп прислухався, затамувавши подих. Від Форда очікували чогось незвичного.

— Запхайте собі це дослідження туди, де сонце не світить, — сказав він.

— От, от. І про це ми повинні дізнатися теж, — наполягала на своєму дівчина. — Необхідно передбачити усі способи його застосування.

— Та невже? — звернувся Форд до натовпу.

— Так! — закричало кілька голосів.

— Ні! — радісно озвалися інші.

Їм було все одно, але вони отримували задоволення від вистави.

— А колесо, — пригадав капітан, — як там з тим колесом, рибко? Як на мене, це дуже цікавий проект.

— Авжеж, — відповіла фахівець з маркетингу, — але у нас виникли деякі труднощі.

— Труднощі — скрикнув Форд. — Труднощі? Ви кажете, труднощі? Це ж найпростіший пристрій у цілому Всесвіті!

Дівчина зміряла його презирливим поглядом.

— Гаразд, містере всезнайко, — сказала вона, — якщо ви такий розумаха, то чи не скажете ви нам, у який колір його пофарбувати?

Натовп заревів, засвистів, застогнав. «Один нуль на користь наших», — подумали у юрбі. Форд стенув плечима і знову сів.

— О Боже, — простогнав він, — невже ви ще нічого не зробили?

Наче у відповідь на його запитання почувся несподіваний галас на краю галявини. Натовп не вірив своїм очам: стільки розваг за один раз! На середину стройовим кроком вийшов гурт людей числом близько дюжини, одягнених у залишки уніформ Голгафрінчанського третього полку. Половина з них ще мали при собі пістолети системи «Тут тобі й смерть», а решта озброїлися списами. Ті зачіпалися один за один під час ходьби. Усі вони засмагли, стали стрункими і надзвичайно потомилися та забрьохалися. Колона зупинилася і прибулі виструнчилися.

— Капітане! — гукнув Номер Другий — бо він був командиром загону. — Дозвольте доповісти, сер!

— Так, Номере Другий, радий вас бачити і все таке. Знайшли гарячі джерела? — запитав капітан з безнадією в голосі.

— Ні, сер!

— Так я й думав.

Номер Другий пробрався через натовп і відсалютував перед ванною.

— Ми відкрили ще один континент!

— Коли ж ви встигли?

— Він лежить за морем… — сказав Номер Другий і багатозначно примружив очі, — на схід від нас!

— Он як.

Номер Другий повернувся обличчям до юрби. Він підняв над головою зброю. Натовп захвилювався: зараз станеться щось цікаве.

— Ми оголосили цьому континентові війну!

Дикі і безтямні вигуки почулися з усіх сторін узлісся — це перевершило усі сподівання.

— Хвилиночку, — намагався перекричати усіх Форд Префект. — Зачекайте хвилину!

Він скочив на ноги і попрохав тиші. За якийсь час він домігся її, або принаймні того, що можна було назвати тишею за таких обставин. А обставини були такими: дудар став тут же компонувати національний гімн.

— А що, нам без цього свистуна не обійтися ніяк? — обурився Форд.

— Авжеж, — сказав капітан, — ми надали йому стипендію.

Форд було уже вирішив подискутувати на цю тему, але зважив, що так можна збожеволіти. Натомість він підібрав із землі замашний камінь і шпурнув його у дударя. Потім повернувся до Номера Другого.

— Отож війна?

— Так! — Номер Другий презирливо зміряв поглядом Форда.

— Із сусіднім континентом?

— Так! Тотальна війна! Щоб покінчити з усіма війнами раз і назавжди!

— Але ж там ще навіть жодної живої душі немає!

«Ти ба, цікаво завернув», — подумали у натовпі.

Номер Другий залишався незворушним. Цьому допомагали його очі, які нагадували пару комарів, що наче навмисне зависли на висоті трьох дюймів над його носом і не зважали ні на що, — ні на помахи рук, ні на ляпачку, ні на скручену трубочкою замашну газету.

— Я знаю, — сказав він, — але одного чудового дня там хтось з’явиться!

Тому ми висунули необмежений у часі ультиматум.

— Що?

— І підірвали кілька військових укріплень.

Капітан перехилився з ванни.

— Про які військові укріплення ви говорите, Номере Другий? — здивувався він.

Якусь мить той вагався, що відповісти.

— Так, сер, потенційні військові укріплення. Ну… дерева.

Його нерішучість одразу ж минулася — його очі горіли, наче метали блискавки в присутніх.

— Крім того, — ревнув він, — ми допитали газель!

Він хвацько ляснув долонею по пістолету «Тут тобі й смерть», що висів у нього збоку на ремені, і гордо відійшов під несамовиті вигуки присутніх — глядачі були в екстазі. Не ступив він і кількох кроків, як його підхопили і понесли над натовпом у своєрідному колі пошани навколо скелі.

Форд сидів і від нічого робити перебирав камінці.

— Ну, а що ви ще встигли зробити? — поцікавився він, коли вщух гамір привітань.

— Ми дали поштовх розвиткові культури, — сказало дівча, фахівець з маркетингу.

— Та невже? — здивувався Форд.

— Так. Один з наших кінорежисерів уже знімає захоплюючий фільм про печерних людей.

— Вони не печерні люди.

— На вигляд вони зовсім як печерні люди.

— Хіба вони живуть у печерах?

— Ну…

— Вони живуть у халупах.

— Можливо, зараз вони просто ремонтують свої печери, — озвався з юрби якийсь жартун. Форд подивився на нього сердито.

— Дуже смішно, — сказав він, — а ви не помітили, що вони вимирають?

На зворотному шляху Форд і Артур натрапили на два безлюдні поселення та багато тіл аборигенів у лісах, — вони відповзали туди, щоб там померти.

Ті, що ще не вмерли, здавалися тяжкохворими і апатичними, наче вражені якоюсь психічною, а не тілесною недугою. Вони незграбно рухалися з виразом безконечного суму на обличчі. У них забрали їхнє майбутнє.

— Вони вимирають! — із притиском повторив Форд. — Ви розумієте, що це означає?

— Е-е… то, може, ми не будемо продавати їм страхові поліси? — знову озвався жартівник.

Форд залишив цей жарт поза увагою.

— Невже ви не можете зрозуміти, — сказав він, — що вони почали помирати одразу після того, як тут з’явилися ми!

— В кінострічці це справді дуже гарно відображено, — сказала фахівець з маркетингу, — і додає їй тої пікантності, яка властива дійсно геніальному документальному кіно. Кінорежисер з головою поринув у роботу.

— Ще б пак, — промимрив Форд.

— Мені здається, — сказала дівчина, звертаючись до каштана, який уже клював носом, — що наступний фільм він не хоче зняти про вас, капітане.

— О, справді? — стрепенувся той. — Це з біса приємно.

— Знаєте,