Жозе Сарамаго - Сліпота

лікаря зібрала одяг, залишений на підлозі, штани, сорочки, одну куртку, нічні сорочки, блузки, деякий спідній одяг, усе це злипалося від бруду, і навіть якби тримати його в розчині щолоку протягом місяця, воно не очистилося б, і згорнула брудний одяг в оберемок, Залишайтеся тут, сказала вона, я зараз прийду. Вона винесла одяг на балкон, туди, де вже лежали черевики, й там теж роздяглася, дивлячись на чорне місто під затягнутим важкими хмарами небом. Хоч би один блідий вогник світла у вікнах, хоч би один бляклий відсвіт десь на фасаді, те, що вона бачила перед собою, було не містом, а густою масою гудрону, яка, охолонувши, утворить форми будинків, дахів, димарів, погаслих і мертвих. Слізний пес вийшов на балкон, занепокоєний, але не побачив сліз, які він мав би злизати, розпач ховався всередині, очі були сухі. Дружині лікаря стало холодно, вона згадала про інших, які стояли, голі, у вітальні, чекаючи невідомо чого. Увійшла. Вони перетворилися на прості контури, без статі, на розмиті плями, на тіні, що ховалися в тіні. Мабуть ні, подумала вона, вони розчиняються у світлі, яке їх оточує, світлі, яке не дозволяє бачити їх, Зараз запалю світло, сказала вона, а то в цю мить я бачу не більше, ніж ви, А хіба є електрика, запитав зизоокий хлопчик, Ні, електрики немає, я засвічу олійний каганець, А що таке каганець, запитав хлопчик, Потім я тобі поясню. Вона дістала з пластикового мішка коробку сірників, пішла на кухню, вона знала, де в неї зберігається олія, їй не треба було багато, відірвала смужку від рушничка для витирання посуду, скрутила з неї гніт, потім повернулася до вітальні, де був каганець, зараз він мав бути використаний уперше, відтоді як його виготовили, на початку доля його склалася інакше, але ніхто з нас, каганців, собак або людей, не знає на початку, заради чого він прийшов у світ. Одна за одною над трьома носиками каганця спалахнули три тремтячі осяйні мигдалинки, які іноді витягувалися так, що здавалося, верхня частина полум'я зникне в повітрі, потім поверталися в себе, ніби ставали щільними, твердими, маленькими камінцями світла. Дружина лікаря сказала, Тепер, коли я бачу, піду знайду вам чистий одяг, Але ж ми брудні, нагадала їй дівчина в чорних окулярах. Як вона, так і дружина першого сліпого, затуляли собі долонями груди й лобок, Це не через мене, подумала дружина лікаря, а тому, що світло каганця дивиться на них. Потім сказала, Ліпше одягти чистий одяг на брудне тіло, аніж носити брудний одяг на чистому тілі. Узяла каганець і пішла шукати в шухлядах комодів, гардеробах, і через кілька хвилин повернулася з оберемком піжам, халатів, спідниць, блузок, суконь, штанів, сорочок, усім необхідним для того, щоб пристойно прикрити голизну сімох осіб, звичайно, всі вони були різного зросту, але худі тіла робили їх близнюками. Дружина лікаря допомогла їм одягтися, зизоокий хлопчик одягнув штани лікаря, який ходив у них на пляж та в поле, де всі ми перетворюємося на дітей, Тепер можемо й сісти, зітхнула дружина першого сліпого, підведи нас, будь ласка, туди, бо ми не знаємо, де сідати.

Вітальня була, як усі вітальні, посередині невеличкий стіл, навколо нього канапи, де місця вистачило на всіх, на одній сіли лікар із дружиною і старий із чорною пов'язкою на оці, на другій дівчина в чорних окулярах і зизоокий хлопчик, на третій дружина першого сліпого й перший сліпий. Вони були стомлені й виснажені. Зизоокий хлопчик відразу заснув, поклавши голову на плече дівчині в чорних окулярах, він уже більше не згадував про каганець. Так минула година, це було схоже на щастя, у м'якому, лагідному світлі брудні обличчя здавалися чистими, блищали очі в тих, хто не заснув, перший сліпий узяв руку дружини і стиснув її, з цього жесту можна зробити висновок, як відпочинок тіла сприяє гармонії почуттів. І тоді сказала дружина лікаря, Зараз ми чого-небудь поїмо, але спочатку я хотіла б трохи поговорити з вами про те, як ми тут будемо жити, заспокойтеся, я не маю наміру повторювати те базікання, якого ми наслухалися з гучномовця в карантині, тут досить місця для спання, ми маємо дві кімнати, в яких спатимуть подружжя, у цій вітальні можуть спати всі інші, кожен на своїй канапі, завтра я піду добувати їжу, та, що маємо, вже закінчується, було б непогано, якби хтось пішов зі мною, щоб допомогти мені нести те, що я роздобуду, але також для того, щоб почати запам'ятовувати дорогу додому, впізнавати повороти, рано чи пізно я можу занедужати або осліпнути, я весь час чекаю, коли це станеться, мені тоді доведеться навчатися у вас, ще одне, для справляння природних потреб я поставлю відро на балконі, знаю, що в такий дощ і в такий холод виходити не вельми приємно, у всякому разі це краще, аніж створювати сморід у домі, не забуваймо, як нам жилося, коли ми були інтерновані, ми тоді опустилися на саме дно ганьби й безсоромності, хоч і в інший спосіб, але щось подібне може статися й тут, там, принаймні, ми могли наводити на своє виправдання підлоту людей, які жили зовні, тепер же ні, тепер усі ми рівні перед злом і добром, тільки, будь ласка, не запитуйте мене, що таке зло й що таке добро, ми це непомильно знали, формуючи свою поведінку в ту пору, коли сліпота була винятком, а поведінка слушна й поведінка хибна означали лише різні способи розуміння нашого ставлення до інших людей, а не до самих себе, тут немає за що вхопитися, пробачте мені за те, що я вам читаю лекцію з моралі, бо ви не знаєте й не можете знати, що означає мати зір у світі сліпих, я не цариця, я просто народилася для того, щоб побачити справжній жах, ви його лише відчуваєте, а я його не тільки відчуваю, а й бачу, а зараз дякую, що ви мене вислухали, й будемо вечеряти. Ніхто не поставив їй жодного запитання, лише лікар сказав, Якби мені повернувся зір, я дивився б у вічі іншим, бо крізь очі можна заглянути в душу, У душу, перепитав старий із чорною пов'язкою, Або в дух, назва мало що означає. І тоді несподівано, бо не варто забувати, що йдеться про особу, яка не навчалася високих наук, дівчина в чорних окулярах сказала, Усередині в нас є одна річ, яка не має назви, проте вона і є те, чим ми