Петро Максимович Кропив'янський - В лабіринтах абверу, Петро Максимович Кропив'янський

автоматів. Другим задавали питання з тактики, третіх екзаменували з конспірації, розвідки.

Вже й море порожевіло, відзеркалюючи схід сонця, коли інспектуючі розпустили стрій. Дальший розпорядок дня тримався в таємниці. Можливо, і від самого начальника школи. Фон Шеллер дозволив підлеглим спати до побудки. Наказав приготувати сніданок на дев'яту годину. Та як тільки курсанти вляглися, їх знову підняли по бойовій тривозі.

— На стрільбище, бігом руш! — скомандував майор.

Бігти довелося понад два кілометри. Колона розтяглася. Інспектори поглядали на годинник і щось записували.

Перекусили в полі консервами» консервованим гірчичним хлібом.

— Будемо вважати сніданок за перепочинок. А тепер наблизимо умови до обстановки, в якій вам доведеться діяти. Поділіть ваших людей на дві групи і приступайте.

З цими словами майор простягнув начальникові школи план тактичного заняття на тему: кругова оборона від переважаючого силами противника на відкритій місцевості.

В ході навчання майор ускладнював умови дедалі більше. Курсантів перевіряли на вміння водити мотоцикл, автомашину, їздити верхи, володіти ножем, прийомами нападу і захисту без зброї.

Ввечері офіцерів скликали на розбір. Фон Шеллер відрекомендував одного з інспектуючих:

— Представник «штабу Валлі» майор Марвіц!

Названо було, звичайно, і Долла, але без згадки про його посаду.

Марвіц у різкій формі висловив своє невдоволення результатами інспекції.

— Незрозуміло, на що витрачено січень: фізична підготовка курсантів — незадовільна, тактична — ще гірша. Унтерофіцери не вміють вибрати позицію для оборони, рядові — окопатися. Роз'ясніть, панове офіцери, вашим підлеглим, що там їм доведеться мати справу не з беззбройним населенням, а з радянськими солдатами, прекрасно підготовленими.

Помітивши з виразу облич присутніх, що наговорив зайвого, Марвіц почав вносити «поправки»:

— Мейне герен! Звичайно, все це передасте їм не тими словами, якими говоримо в офіцерському колі. Та зміст сказаного ви, сподіваюся, зрозуміли правильно. Втовкмачуйте в голови курсантів, що лише висока фізична та бойова підготовка дасть їм змогу протриматися в тилу противника час, необхідний нам для застосування секретної зброї. Вона, ця могутня зброя, дасть нам можливість закінчити війну за кілька днів. Зіг хайль!

— Хайль Гітлер! — заволали присутні.

Марвіцу здавалося, що він спіймав одразу двох зайців, хоч вони бігли в різних напрямках: і питання про поліпшення підготовки поставив з усією гостротою, і офіцерів підбадьорив.

«Якби у вас, «майне герен», — міркував Клинченко, — була напоготові та секретна зброя, непотрібний був би блеф з десантом. Невже цей старий хитрун Долл і такий досвідчений офіцер, як фон Шеллер, полетять на Волгу? Вони ж розуміють, чим може скінчитися така авантюра! І взагалі не ясно, що привело сюди зондерфюрера?».

Все з'ясувалося наступного ранку, коли до Клинченка прибіг вістовий з наказом начальника школи негайно з'явитися до нього в цивільному одязі. В кабінеті фон Шеллера вже були Марвіц і Долл, одягнені так, ніби зібралися на лижну прогулянку. Не забули покласти в машину і лижі.

За годину швидкої їзди вони були вже в одному з курортних містечок — супутників Кенігсберга. їх авто спинилося біля заґратованих воріт, за якими в глибині парку стояв триповерховий, санаторного типу, будинок. Таких немало розкидано по всьому узбережжі. В мирні роки тут, мабуть, був пансіонат для заможних курортників. А тепер?

Марвіц особисто натиснув кнопку дзвоника. Відкрив хвіртку якийсь цивільний чоловік атлетичної статури, в костюмі спортивного покрою. Та Клинченко встиг помітити, що піджак «воротаря» під лівою пахвою випнувся — очевидно там був пістолет. Машину пропустили в двір, і шофер відразу сховав її в якомусь закапелку.

Інший тип, схожий на того, що впускав їх до двору, зустрів прибулих на ґанку і провів у вітальню на першому поверсі. Тут їх уже чекав чолов'яга років сорока. За виправкою був схожий на військового. Та вся його поведінка, манера говорити довгими і якимись «округлими» реченнями, усмішка, яка йшла не від настрою чи теми розмови, а трималася весь час на обличчі, ніби приклеєна, — свідчили, що ця людина не є стройовим офіцером. «Скоріше нагадує треттєрядного дипломата чи абверівця, якому доводилося займатися салонною розвідкою», — подумав Клинченко.

Тим часом господар люб'язно запросив усіх сісти:

— Майне герен, я дозволив собі потурбувати вас для того, шоб усі ми разом вислухали міркування мого друга зондерфюрера Долла в одній дуже важливій і, підкреслюю, надзвичайно таємній справі тд обмінялися думками. Немає заперечень? Тоді, гер Долл, ми слухаємо вас з такою ж увагою, як перші правовірні пророка Магомета.

Долл розклав на столі карти Калмикії та району Астрахані, помережені різними позначками. Тикаючи в них олівцем, перелічив таємні склади зброї, місця, придатні для схованки людей і коней, майданчики для посадки літаків.

— Корпус мій, — провадив далі, — перекидається п'ятьма ешелонами. В першому — група розвідки, комендантська команда і радіостанції. Очолює цих людей капітан фон Шеллер, який одразу організує кругову оборону в районі висадки десанту. В останньому ешелоні — я з своїм штабом. На цей час оберлейтенант Козаченко вже зв'язується з агентурою, розвідує з її допомогою найближчі райони, і ми з ходу починаємо свій рейд. У захопленій місцевості оголошуємо мобілізацію всього населення, здатного носити зброю. (Накази про мобілі зацію мають бути надруковані ще тут). Усі дороги й канали зв'язку — перекриваємо. У населення треба створити таке враження, що не десант висадився, а повернулися основні сили вермахту…

Микола подивився на головуючого, Марвіца та фон Шеллера. Їм, звичайно, відомо: проект Долла затверджений у верхах і заперечувати його доцільність вони не насміляться. Та все ж цікаво перевірити на них власні враження від маячні доповідача.

Перші двоє уважно слухали, чи принаймні вдавали, ніби пильнують кожне слово. Зате капітана наче хтось ошелешив. Рот у нього був широко розкритий від здивування, руки розведені в безмовному запитанні.

— У кого є зауваження, пропозиції? — спитав господар, коли зондерфюрер закінчив викладати план десанту. — Здається ви, капітане, хотіли щось сказати!

— Я… Я… Я з усім згоден. Але для мене є великою несподіванкою сама моя участь у цій операції. Ніхто мені досі нічого не говорив. Район дії зовсім не знайомий. Моя спеціальність — Скандінавія… Треба подумати, вивчити…

— Отже, дозвольте передати адміралові, що ви подумаєте: летіти чи, не летіти…

— Ви неправильно зрозуміли мене, шеф, я просто здивований, що досі ніхто не