Оксана Усенко - Відлуння, Оксана Усенко

Скроню Сергія пронизав новий укол болю, змусивши чоловіка прикрити очі і… раптом все припинилося. Він здивовано розплющив очі. Перед ним стояла Стелла тримаючи в руках маленький червоний камінець.

— Все… — видихнула дівчина так, наче пробігла олімпійську стометрівку. На її скронях та чолі блищав піт, а ноги трусилися. Ірада втомлено присіла просто на уламок якогось бетону, що опинився поряд. До неї підскочила Ефіра, заскочила на руки, муркнула та, немов втішаючи, потерлася об руку з камінцем.

— Що ж воно в біса таке… — пробурмотів Сергій, потираючи скроню та розгублено споглядаючи на камінець в руках своєї коханої.

— Ти як? Все нормально? Ти білий, наче у вапні викупаний,  — розгублено зазирнула йому в очі Стелла.

— То ти себе у дзеркало не бачила, — знайшов в собі  сили посміхнутися Сергій, присідаючи поряд. Він теж почувався так, наче його викупали, викрутили та ще й старанно вибили, немов запилюжену подушку.

— Що там у вас? — озирнувся на них стурбовано Дід і Сергій усвідомив, що весь цей інцидент зайняв не більше кількох секунд.

— Ефіра знайшла соранойсі… — кивнув він на руку Стелли, втомлено оглядаючи залишки того, що ще вчора було серцем їх «незареєстрованого КБ». Чергова знищена надія, чергові смерті, черговий непокараний злочин русні. Скільки їх ще буде? Скільки ще знищить русня під час чергового імперсько-загарбницького загострення? Як їх нарешті спинити?

Сергій втомлено обійняв Стеллу, а перед його очима чомусь знов на мить постав дивний візерунок вогників, тільки тепер на краю того візерунка, один з вогників плавно розкривався чорною квіткою.

— Ефіра? Яка розумниця! Уміє задати правильний напрямок. То, як швидко ти з цим зможеш зібрати другий шаманський детонатор? — майже звично-діловито спитав Дід. Хіба що його голос був більш хриплий та очі підозріло поблискували. Сергій вкотре подумки віддав шану умінням Діда тримати удар та заганяти емоції в робочо-раціональні рамки.

— Ну, я маю соранойсі, кілька потрібних складових, копію програми... Але безпілотник і більшість деталей, навіть запасних, були тут… —  розгублено потер обличчя Сергій, розуміючи, що Дід правий. Від розпачу користі небагато. Варто діяти.

— Зараз зберемо, все що вціліло, чи хоч якось може піти в роботу, а потім складеш список потрібного. Дістанемо. Ми ще маємо шанс показати русні по чім в Одесі рубероїд, а в Харкові байки, — кивнув Дід і хотів ще щось додати, але тут задзвонив його телефон. Поглянувши на екран, він, скривився, проте прийняв дзвінок та відійшов від пари.

— Почнемо? — спитала Стелла, ховаючи камінець в сумку та з сумом оглядаючи потрощене приміщення.

— Так… — кивнув Сергій підіймаючись й ледь стримуючи стогін від тягучого болю, що розлився всім тілом. Організм старанно натякав, що сьогодні сильно перевищив ліміт прийнятних навантажень, але дослухатися до цих натяків було ніколи.