Ольга Манілова - Поцілунок одного разу , Ольга Манілова

Розділ 37 КАРЕЛІН

Десь має наринути полегшення, з якогось боку. Але його нема.

І на мить у венах щось закипає та розриває все на своєму шляху. Він може здохнути тут. Ось зараз.

Це рішення вже вбило його, лише сама смерть повільно підкрадається.

- Ні, - повторює Роман. — Загалом прибери Кирила. Усіх. Всі. Нею займеться Сєров.

Лешей втрачає субординацію, витріщається на Головного збентежено.

- Сєров? Сєров! Ну гаразд, - він бере себе в руки. — Ні, тоді спимо спокійно. Дуже бля, спокійно. Як у морзі. Тільки Сєров усіх їх покладе, якщо хтось до неї підійде. Нормально буде, Ром?

— Нехай, — цедить той крізь зуби, — покладе.

— Так, що нам ескалація війни. Але ж ви знаєте... Я за те, щоб зуби показати.

Сан Сергійович закочує очі, а Брус знову чвіркає запальничкою.

— Але Зельнегорськ, про всяк, треба підготувати. Вибачайте, але маю протокол. Щоб на крайній. Ром?

Карелін згадує, як вона натягувала той безглуздий, розтягнутий кардиган на борту.

Я знайду спосіб, як це закінчити.

Йому треба закінчити цю війну за п'ять днів.

Начхати: виграє чи ні, найголовніше не програти.

- Підготуй, - повільно тягне він. — Два дні, Володю. На крайній випадок її туди лише на два дні. Якщо це будуть останні дні.

Лешей його розуміє. Відкидає олівець та перевіряє всі чотири своїх смартфони. Підтягує ніздрі, і це точно кокс. У Романа навіть немає сил похитати головою.

Вони розходяться по конячках, сьогодні без водіїв. Карелін думає тільки про зброю в сейфі і йде до позашляховика нерівною лінією. Лешей його наздоганяє перед тим, як роз'їхатися.

- Чуєш, Головний, - його риб'ячі очі околиці розглядають. У скляному вітражі магазину навпроти манекени позбавлені одягу. - На хвилинку. Сказати дещо хочу.

Це він просить Кареліна не вбивати його згодом після поточної розмови.

Карелін не знає вийде чи ні.

Киває.

— Хрін зрозумієш, чим це закінчиться. Але зарубу в аеропорту через мій труп дам повторити. На мить вони зустрічаються поглядами, і Карелін знає, що ніколи вони не обговорюватимуть подію в клініці.

Але забути не зможе, як Лешей відтягував його від кушетки і як дивився на її закривавлене тіло.

Це Лешей доніс її тоді, щоб допомогли. Його бліде обличчя залишиться у Романа назавжди в пам'яті.

- Чуєш, - повторює Володя. — Не знаю, що та як. Але ми завтра чи післязавтра черв'яків, може, годуватимемо. Не муч... її, мабуть? Вона тоді хвора... Ну ти знаєш. Хрін знає, чим це все закінчиться. Вони чутливі усі. Переживатиме потім, якщо ти того. Ну, я пішов, Головний.

- Я вже, - відповідає Карелін і продовжує йти далі.

Через чотири дні ніхто досі не знає, на якій стадії ця війна. Довбаний туман війни огортає навіть кримінальні сутички.

Немає нікого в цій країні, кому Карелін довірив би Кіру більше, ніж Сєрову. Але за це є особлива ціна, і на майже всі її складові йому начхати.

Крім тієї, де Сєров ніколи ні перед ким регулярно звітувати не буде і заради Бруса не почне.

Зв'язки з адміністрацією обриваються. Виходить, ось воно як. Навіть добре: зрозуміло, звідки ноги ростуть. Тільки потрібен час на відокремлення конкретного прізвища, а часу взагалі немає. Карелін продав би свою душу, щоб закінчити цю псевдо війну якнайшвидше. Так більше шансів, що її не торкнеться, і що до повномасштабної трагедії вогнепальна черга не дійде.

Так що доведеться чортякі Васі Кулакову зрештою разом з ним з'ясовувати, хто саме з адміністрації зіштовхнув їх лобами.

Коли Вася Кулаков, трясця його матері, вгамується трохи.

Одне тішить, що кузнецовські знехтували столичного та влазити не стали. Кулак злий, тому знову все затягується. Не виходить на зв'язок, як обіцяв, і хлопці його трохи у двох селищах не на своє залізли.

Але брусівські, зчепивши зуби, терпляче чекають.

На шостий день він із пацанами базується у Чугуйському районі. Вся зброя через цю точку тече.

Іноді Карелін згадує, що міг би бути боягузом. Наплювавши, що вона невиїзна, перемістив би їх до Європи чи США. Їх утрьох із Петром. Свою дитину вони вже втратили. Він зробив би їй нову. І покинув би все це. Назавжди. Пацани потрапили б під роздачу, система нахилилася б, трупи б розмножилися.

І тоді б вона...

Точніше побути боягузом двічі.

Адже Роман зник і побоявся їй на очі показатися.

Він зараз намагається згадати всі причини чому і далеко не всі згадуються.

Просто вона б подивилася на нього, і все до біса полетіло б...

І його слабкість убила б їх обох.

Ні, якщо був ризик, що його слабкість уб'є її, то тільки з цим ризиком чоловік і боровся. Його зволікання вже вбило їхнього ненародженого малюка, бо йому треба було послухатися Лешея і не сідати з нею в одну машину. Послухатися Лешея і взагалі не тягнутися до Індійського океану.

Тупоголова безтурботність поставила під ризик усе, що має. Навіть те, що він не знав. Щось дуже багато чоловік не знав, і це результат того, що Роман втратив форму.

Док знову маячить просто перед носом. Навіть не підозрює, чим ризикує. Які гарячі гарячі зараз у Кареліна руки. І як можна під них потрапити.

Нічого Рома не вміє робити краще, ніж знищувати все довкола, але вперше його щиро лякає, що буде далі. Після.

У голові в нього все тихо-тихо, хоч вона й далеко, але це тому, що до голови ще не доїхало. Прямо ось як мозок відмирає останнім, працюючи довго після зупинки серця.

Не доїхало, що ніколи жорстоким Карелін не був, але тепер він здатний.

Ось тепер він на все піде.

І якщо міським водопроводом доведеться запустити чужу кров, Роман знайде достатньо джерел для добротного напору.

Все це терпляче очікування, заради якого він пожертвував багато чим... Пружиною відтягує міць, з якою він рветься, коли знадобляться активні дії.

Лопне пружина, і швидкість буде поза чимось людським.

Карелін міг би сказати, що божеволіє, коли Сєров просто відправляє «+»  щодня, або коли приходить звіт від айті команди, що і Кіру моніторять.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍