Поліна Креп - Випадкова наречена, Поліна Креп

Сподіваюся, мама з Костею нічого не помітять, бо інашке я згорю від сорому.

На зворотному шляху знову прокручую розмову з Міланою.

– Може скинути Мілані посилання на цю статтю про стосунки? Мені здається, вона не зрозуміла твоєї поради, – згадую її спалах відчаю та холодний тон Тео. Я і сама сприйняла його слова не найкращим чином. – Що ти скажеш?

– Не зараз... У них трохи інша ситуація.

– Чому?

– Бо Мілана ще не впевнена у своєму виборі. Їй потрібен час, аби прожити свої сумніви. Уявити обидва варіанти реальності - з Костею і без нього. Та обрати той, що відгукнеться їй.

– Це теж я якоїсь статті?

– З книжки.

Зітхаю, знову вражена його серйозним підходом до всіх справ.

- А ти… теж сумнівався? – спадає мені на думку.

– Звичайно.

– І ти зрозумів, що хочеш бути зі мною?

– Коли втратив твій браслет, – сплітає наші пальці.

– Хм… але ж він на мені…

– Так, дякуючи Жану-Марі.

– Хто це?

– Я познайомлю вас, коли поїдемо на море.

Питаю з внутрішнім тремтінням. Невже ця казка буде продовжуватися? Мені так хочеться, щоб у неї був щасливий кінець. Або ні! Хай в неї взагалі не буде кінця… Примружуюся від теплоти, що розлилася у грудях, і питаю:

– А коли ми туди поїдемо?

– Коли захочеш. Але краще б швидше… бо мені не терпиться повчити тебе плавати, – знову ловить мої губи, і мене затоплює гарячою хвилею збудження і незвичним, але таким палким бажання погосподарювати на його засмаглому тілі.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно