Ернест Сетон-Томпсон - Маленькі дикуни

разу це була не примарна, а реальна небезпека. Хлопцеві так і кортіло ухилитись від цієї затії. Він навіть поривався крикнути: «Нема тут ніякого єнота!», але від хвилювання в Яна пересохло в роті.

— Що там? — дуже вчасно запитав хтось унизу.

Ян не знав що відповісти, тож поліз вище. Раптом йому здалося, що над головою гарчить єнот. Ян перескочив на вищу гілку й закричав:

— Є! Він тут!

І тієї ж миті близько від нього пролунало моторошне виття. Ян обернувся на звук і побачив велетенського сірого звіра. Хижак стрибнув на нижню гілку й рушив просто на Яна. Хлопець побачив квадратну морду, волохату і смугасту. Він вже бачив її у Ґленьяні. То була велетенська рись.

Ян ледь утримався на ногах від переляку. Та він швидко опанував себе і вихопив із кишені револьвер. Рись загарчала й перескочила на сусідню гілку, що була на одному з ним рівні. Хлопець звів курок, вистрілив навмання і промахнувся.

— Рись! — закричав Ян.

— Обережно! — гукнув йому Калеб. — Не підпускай її до себе!

Рись протяжно завила. Ян, намагаючись побороти тремтіння рук, цього разу прицілився й вистрілив. Поранений звір кинувся на хлопчика і вчепився йому в руку. Ян другою рукою судомно обхопив стовбур. Будь-якої миті рись могла стягнути його з гілки — тоді він впаде з дерева. Ян спробував узяти револьвер у ліву руку, та зронив його, щойно пальці занурились у хутро звіра. Тепер Ян відчув себе геть незахищеним — страх наче паралізував його. Та, на щастя, звір був смертельно поранений. Ян скористався цим і копнув його ногою — рись полетіла вниз. На землі вона скочила на ноги, прийнявши бойову стійку. Турок кинувся до неї, та отримав удар лапою й зі скавулінням відскочив.

Янові паморочилось у голові. Він мало не втратив свідомості, та узяв себе в руки і став обережно спускатись. Звуки сплутались у нього в голові — крики, скавучання, рик, боротьба, — і хлопцеві здавалось, що рись зараз повернеться.

— Яне, кинь бігом револьвер! — закричав Чорний Яструб.

— Я його зронив.

— Куди?

Ян мовчки сповз на землю. Рись утекла, хоча й недалеко. Вона могла б ще врятуватись, але Турок весь час переслідував її і не давав залізти на дерево.

— Де ж револьвер? — крикнув Калеб.

— Я впустив його.

— Я чув, як він упав у кущі! — вигукнув Сем і швидко знайшов зброю.

Калеб схопив револьвер, але Ян промовив кволим голосом:

— Це моя здобич! Я стрілятиму!

Калеб віддав йому револьвер:

— Тільки собаку не підстрель! — попередив він.

Пролунав вистріл, потім другий. Лісом рознісся переможний крик індіанців. Тільки Маленький Бобер не реагував на все, що відбувалось довкола. В нього раптом запаморочилось у голові, він поточився і мало не впав на землю, та до нього вчасно приспіли Калеб із Семом.

— Яне, що з тобою?

— Мені… недобре…

Калеб взяв його руку й відчув під пальцями вологу. Він швидко запалив сірника.

— Та ти стікаєш кров’ю!

— Це рись… вона… вона вчепилась в мене там… на дереві… Я думав, що мені кінець…

Всі обступили Яна.

— Його треба до води.

— Найближча вода на бівуаку.

Калеб і Сем вели Яна, а решта індіанців тягли рись. Мисливці повертались на тимчасовий бівуак дуже повільно.

Коли Ян трохи оговтався, він розповів друзям про напад рисі.

— Я б перелякався до смерті! — вигукнув Сем.

— Я теж, — додав Калеб, здивувавши цим плем’я. — Сам на сам з пораненою риссю, без зброї, та ще й на дереві — це не жарт!

— А як я злякався! — признався Ян.

На привалі ще тліло багаття, холодна вода була поруч, і Яну обмили руку. Йому було страшно дивитись на свою рану, та захоплені вигуки товаришів звучали для нього як найсолодша музика.

Калеб з міським хлопчиком перев’язали йому рани — коли промили руку, побачили, що вони не такі вже й страшні.

Усі ще довго не могли заснути, тож сиділи біля вогню — без нього годі навіть уявити бівуак.

Всі захоплено говорили про Яна, а той лише червонів од задоволення. Ось тільки Гай форкнув, що всі здійняли галас через дрібницю.

На що Калеб відповів:

— Я знав, давно знав, що ти, Яне, молодець!

XXXI. Повернення до рідного табору

В ранці небо заволокло хмарами. Індіанці похнюпили носи: вони мали нести важку ношу, чалапаючи по коліна в багнюці. Та Шаман несподівано порадував їх:

— Я зустрів свого доброго приятеля, і той погодився підвезти вас на своєму фургоні.

Вже за годину вони щасливо дістались рідного старого бівуаку на березі загати.

Дощ ущух. Калеб збирався йти додому, і раптом запитав:

— То що скажете про вибори Головного Вождя? Мені здається, що все зрозуміло. Пропоную провести завтра вибори о четвертій дня.

Тієї ночі в тіпі ночували тільки Ян і Сем. Ян із гордістю косився на криваві цяточки, що проступали крізь бинт. Рука не боліла, все для нього закінчилось щасливо.

Ян прокинувся після півночі з якимсь особливим відчуттям щастя. Йому було так легко, наче він справді літає над усім світом. Перед його очима пропливло все