Сергій Ухачевський - Чужа гра

… Якось вранці Оленка зателефонувала до Ірини, говорила крізь сльози, попросила дозволу зайти.

Коли відчинила двері, жахнулася — Оленка була побита, лице — суцільний синець, одягнена в лахміття, з розкуйовдженим волоссям.

— Що сталося?! — жахнулася.

Подруга, заточуючись, тримаючись за стіни, пройшла в кімнату, мовчки скинула з себе брудний одяг і заплакала. Ірина побачила на руках і спині подовгасті синці, сліди опіків від цигарок. Узяла за руку і повела у ванну. Поки Оленка милася, приготувала поїсти і свіжий одяг.

Коли подруга вийшла, ховаючи погляд, Ірина наказала:

— Розповідай, що сталося!

— У мене відібрали все: квартиру, роботу, гроші. Роман мене знову покинув.

— Отже, Кіркуєв заскочив вас на гарячому? — здогадалася. — І Роман бігав голий біля Марійського?

— Так. Як ти колись застерігала… А потім прийшли Астаф’єви, відібрали все, били і ґвалтували три дні, потім наказали одягнути старе дрантя і вивезли вночі під Прип’ять… Я дивом дісталася до тебе! — і заплакала.

Ірина стисла зуби:

— Валік — падло! Нічого, дамо йому прикурки!

— Що ти можеш зробити?! — впала в істерику. — Тікай краще! Астаф’єви хвалилися, що твоя черга настала!

— Про це вони можуть помріяти… Поживи поки тут.

— Я боюся!

— Тут мешкає ще один квартирант, що має вплив на Кіркуєва.

— Чути про нього не хочу! — зайшлася плачем, астматично задихаючись.

Ірина налила в чарку горілки і силоміць влила подрузі в рота. Та закашлялася, бризкаючи на всі боки, але заспокоїлася. Скоро захмеліла, надкусила канапку, кволо пережувала і глянула на Ірину:

— Пробач за все. Я чула розмови Валіка зі Сліпим про Анджея…. Тільки тепер зрозуміла, що вбивство твоїх батьків і чоловіка — на його совісті. Ще й Астаф’єви проговорилися…

— Вони заплатять сповна!

— Не зв’язуйся!

— За все треба платити. За окремими рахунками!

— Як тепер жити без роботи?! — заревіла. — Я стільки для них зробила! А вони: ти провалила вибори у Чорнополі!

— Ось що… Бери себе в руки. Підеш до нас. Три баби-невдахи зібралися: я, Ольга й Інна, вирішили робити бізнес. Або пан, або пропав. Або заробимо, або втратимо все!

Оленка розчулено обняла подругу.

Наступні дні Ірина влаштовувала виїзд батьків Андрія з Наталочкою в німецькому консульстві. Потім — Відень.

Князь наказав общаківські гроші перевести на рахунок у Москву. І ось — вона у банківському сховищі, в руках скринька з документами, писаними польською, німецькою, англійською мовами; акціями, цінними паперами і лист, рука чоловіка. Перший і останній лист до неї:

«Іринко! Відчуваю, що події, які розгорнулися довкола мене, можуть закінчитися погано. Хоча… Є надія на те, що ти цього листа ніколи не прочитаєш.

Все моє добро залишаю тобі. Це записано в заповіті. Знай, найщасливіші і найкращі дні мого життя я провів з тобою. Пам'ятаю кожну мить нашого знайомства, кожну твою родимку, кожен вигин твого тіла і зараз подумки їх цілую. Пробач, що не завжди міг приділити тобі стільки уваги, скільки заслуговуєш. Цей несамовитий світ, це безглуздя справ закрутили мене і вирватися з їхнього виру складно. Кожна справа чіпляється ланцюжком за іншу, і так не перший рік.

Так, не все чисто в моєму минулому, маю на совісті смерті людей, — здебільшого негідників. Так, був бандитом, але ні про що не шкодую. Не шкодую за жодним своїм вчинком! Знаєш чому? Іншого мене ти не любила б!

Що ж іще сказати? Я тебе кохаю. Шануй батьків моїх. Шкодую, що у нас до цього часу немає дітей.

Па. Будь щаслива.

Січень 1997 року».

Ірина сиділа над листом і беззвучно плакала. Рік у Німеччині провела більш безболісно, ніж місяць в Україні. Каскади спогадів пов'язаних з місцями де бувала з Андрієм, діяли гнітюче. Тепер — лист, наче пальці ката в живу рану. «Боже! — звела очі вгору. — Чому Ти його вчасно не зупинив?!» Але над нею нависала важка бетонна стеля, через яку крик її не міг досягти неба.

Витерла сльози. Треба жити. Тепер у неї було близько півтора мільйона доларів. Хоча точно порахувати складно — акції, нерухомість. Треба винаймати грамотного юриста.

Два дні пішло на узгодження питань спадщини, переводу грошей у Москву, Лейпциг. Сідаючи в літак, втомлена від справ, усвідомила, що навіть не побачила Відня. Шкода.

Для родини, що замешкала в Лейпцигу, її приїзд став приємною несподіванкою. Розцілувала Андрієвих батьків, кинулася до Наталочки, але донька встигла забути маму і розплакалася в неї на руках. Василько, що засумував за сестрою, сів їй на коліна і міцно обняв.

— Маю двоє діток, — прошепотіла Ірина. — Як ти, братику?

— Скучав за тобою. Тьотя Таня вже народила дитинку, ми тебе шукали, бо будеш хрещеною, а ти їздиш, де не працюють мобільні!

— Ігор приїхав? — зраділа Ірина.

— Завтра буде.

Свекруха дивилася на них зі сльозами на очах. Останнім часом стала сентиментальною і прихильною до Ірини. Попри скнарість, дізнавшись, що Андрій залишив їм сто тисяч, доручила невістці розпоряджатися грошима.

Наступного дня на хрестини доньки Князя в передмісті Лейпцигу зібралася компанія. Приїхали Мелон, Смик та Куля. Поки матері Андрія і Тетяни готували обід, Ірина розповіла хлопцям про зустріч з Ангелом.

— А я знову в Празі, — повідомив Мелон. — Будемо працювати по-іншому. Слава Богу в Чехії закони діють, і Мойша не зміг відібрати наші території…

— Найголовніше — збережено общак, — вирішив Смик, — маємо великий курорт у Македонії, Прага, з нами Паша, Краснов, є десять хлопців, що пройшли підготовку у сербському спецназі. Скоро вийде Ангел, а