Джессі Келлерман - Чтиво

часу йому було дуже нудно. Крім Жулька він бачив тільки дружину прем’єр-міністра, а вона не реагувала на його спроби завести розмову. Переважно він лишався сам. Флуоресцентне світло ніколи не вимикалося. Відсутність сонячного світла його дезорієнтувала. Порушилося відчуття часу, він почувався млявим. Дрімав. Качав прес, присідав, стрибав. Бігав на місці. У шпаринах на стелі шукав карту світу. Найкращі західнозлабійські ручки, що не мали протікати, але кровоточили чорнилами, він використовував, щоб пограти на ґратах, як на ксилофоні. Закреслював дні на календарі венеричних захворювань. Дата швидко наближалася. Він притуляв вуха до стіни, сподіваючись уловити хоч якийсь натяк на зовнішній світ. Температура в камері дозволила йому зробити висновок, що він глибоко під землею. Цікаво, який вигляд у решти тюрми? Він уявив довгі коридори камер з викраденими авторами, і всі працювали над поемою. «Були й інші, такі як ви. Жоден із них не вижив». Немов це найгірший у світі будинок відпочинку письменників.

На сьомий день ув’язнення Пфефферкорн підвів очі від столу і побачив за ґратами Жулька, що розгойдувався на підборах. Руки прем’єр-міністр сховав за спину. Він почав говорити, але передумав і без зайвих слів кинув за ґрати паперову кульку. Вона підстрибнула і зупинилася біля ніг Пфефферкорна.

Пфефферкорн розправив чотири рукописні сторінки, вкриті нерозбірливим почерком, повні закреслених слів і вставок. Він стурбовано глянув на Жулька.

Жульк уклонився.

— Сер, ви перший, хто це читає.

Пфефферкорн прочитав версію останньої пісні «Василія Набочки», написану самим Жульком. У ній цар помирає до того, як устигає отримати протиотруту, а князь Василь зрікається трону, роздає царські землі народу і починає жити як проста людина, обробляючи поля і пасучи кіз, знайшовши порятунок у фізичній праці, і врешті-решт мирно помирає під деревом на луках Західної Злабії. Це був найгірший зразок агітки: нескладний, нетерплячий і невмілий. Події були надумані, образи туманні, персонажі непрописані.

— Чудово,— сказав Пфефферкорн таким тоном, як на своїх семінарах.

Жульк нахмурився.

— Не може бути.

— Так. Дійсно. Навіть не уявляю, навіщо я вам потрібен.

— Це погано, огидно, образливо для ока і вуха. Будь ласка, скажіть, що все саме так.

— Ні, це дуже... експресивно.

Жульк упав на коліна. Заплакав і почав рвати на собі волосся.

— Не судіть себе так суворо,— сказав Пфефферкорн.

Жульк застогнав.

— Я не кажу, що робота обійдеться без редактури. Але для першої чорнетки...

Жульк завив і підхопився на ноги. Він схопився за ґрати і затрусив їх як скажений.

— Це погано,— кричав він.— І ви мусите сказати, що це погано.

Він замовчав.

— Це... погано,— сказав Пфефферкорн.

— Наскільки погано?

— ...дуже.

— Уживайте прислівники!

— ...огидно?

— Так.

— І, і... і по-дитячому.

— Так...

— Багато повторів,— продовжив Пфефферкорн.— Мало сенсу.

— Так, так...

— Банально, слабко, нескладно, перенасичено. Погана концепція, іще гірше втілення, просто погано, погано, погано. Єдина чеснота цієї пісні,— завершив Пфефферкорн,— вона коротка.

Жульк задоволено схлипнув.

— Людина, що написала цю кінцівку,— сказав Пфефферкорн,— заслуговує на покарання.

— Яке?

— Її потрібно... ну...

— Кажіть відверто!

— Її потрібно... висікти?

— О так!

— І зганьбити.

— Гак.

— Потрібно змусити її носити дзвіночок на шиї, щоб усі чули, коли вона наближається, і розбігалися.

— Дійсно, так і потрібно зробити,— кивнув Жульк.— Дійсно, душа її мертва, і кінцівка це доводить.

— Це ви сказали,— погодився Пфефферкорн.

— Так, маестро. Але скажіть мені, якщо кінцівка здається поганою зараз, наскільки гіршою вона здаватиметься, коли свою роботу покаже маестро? І наскільки славетнішим буде кінцівка маестро? Кажіть, маестро: наскільки славетною буде ваша кінцівка?

Запала тиша.

— До біса славетною,— сказав Пфефферкорн.

Жульк встав, очі у нього були замріяними.

— Інтрига мене як фізичну особу вбиває.

Пфефферкорн не поділяв його оптимізму. Дев’яносто дев’ять рядків за двадцять два дні — це чотири з половиною рядки за день. На одинадцятий день, на півдорозі, він застряг на дев’ятому рядку. Він точно знав, що з ним відбувається. Уже проходив через це