Енді Вір - Марсіянин

кохання моє, - сказав Фоґель до своєї дружини. - Сподіваюсь, у тебе усе добре?

- Так, - сказала вона. - У мене все добре. Але я сумую за тобою.

- Пробач.

- Нічого не поробиш, - знизала плечима вона.

- Як наші мавпенатя?

- З дітьми усе добре, - вона усміхнулась. - Еліза захоплена новим хлопчиком у її класі, а Віктор воротар у команді свого класу.

- Відмінно! - сказав Фоґель. - Чую, що ти у Центрі керування польотами. НАСА не могло направити сигнал у Бремен?

- Вони могли, - сказала вона. - Та їм було простіше привезти мене у Г’юстон. Безкоштовна відпустка у Сполучених Штатах. Хто я така, щоб відмовлятись?

- Правильне рішення. А як моя неня?

- Добре наскільки це можливо, - сказала Гелена. - У неї бувають хороші дні й погані дні. В мої останні кілька відвідин вона не впізнала мене. У деякому сенсі це навіть на краще. Вона не мусить перейматись за тебе, як я.

- Їй не погіршало? - спитав він.

- Ні, її стан приблизно той же, що й був. коли ти відлітав. Лікарі впевнені, що вона все ще буде з нами, коли ти повернешся.

- Добре, - сказав він. - Я боявся, що не встигну побачити її востаннє.

- Алексе, - сказала Гелена. - Ти будеш у безпеці?

- Настільки, наскільки це можливо, - сказав він. - Корабель у бездоганному стані, а після приймання Таіянг Шена у нас будуть усі запаси потрібні для решти мандрівки.

- Будь обережним, - сказала вона.

- Буду, кохання моє, - пообіцяв Фоґель.

- Вітаю у Джіуквані, - сказав Ґуо Мінг. - Маю надію, добре долетіли?

Су Бін переклав слова Ґуо Мінга, коли Теді сідав у друге найкраще місце в оглядовій кімнаті. Він подивився крізь скло на Центр керування польотами Джіуквана, який дуже скидався на г’юстонський, хоча Теді не міг прочитати китайські написи на великих екранах.

- Так, дякую, - відповів він. - Ваші люди виявили виняткову гостинність. Приватний літак, який ви замовили, щоб доправити нас сюди, - дуже приємний жест.

- Моїм людям було приємно працювати з вашою передовою командою, - сказав Ґуо Мінг. - Минулий місяць був дуже цікавим. Встановлення американського зонда на китайський прискорювач. Впевнений, таке сталось вперше.

- Це лише показує, - сказав Теді, - що любов до науки однакова у всіх культурах

Ґуо Мінг кивнув.

- Мої люди особливо відмітили етику праці вашої людини Мітча Гендерсона. Він дуже заангажований.

- Він біль у дупі, - сказав Теді.

Су Бін подумав перш ніж перекладати, але потім зробив це.

Ґуо Мінг розсміявся.

- Ви можете так говорити - мовив він. - Я - ні.

- Отже ще раз, - сказала сестра Бека Емі. - Чому ти повинен робити ПЧД?

- Може й доведеться, - пояснив Бек. - Я просто маю бути готовим до цього.

- Чому?

- На випадок, якщо зонд не зможе стикуватись із нами. Якщо щось піде не так, моїм завданням буде вийти назовні й схопити його.

- А що, не можна просто підвести Гермес щоб стикуватись із зондом?

- Нізащо, - сказав Бек. - Гермес величезний. Він не призначений для точного маневрування.

- А чому це маєш бути ти?

- Тому що я спеціаліст з ПЧД

- Але я думала, що ти лікар.

- Так, - сказав Бек. - У всіх кілька професій. Я лікар, біолог і спеціаліст з ПЧД. Капітан Ллюїс - наш геолог. Джогансен - системний адміністратор й технік реактора. Ну і так далі.

- А як щодо вродливого хлопця… Мартінеза? - спитала Емі. - Що він робить?

- Він пілот МПЧ й МЗЧ, - сказав Бек. - Також він одружений і має дітей, ти, розпусна руйнівнице родин.

- А, добре. А як щодо Уотні? Що він робив?

- Він наш ботанік та інженер. І не говори про нього у минулому часі.

- Інженер? Як Скоті?

- На кшталт, - сказав Бек. - Він лагодить усе.

- Закладаюсь, це йому зараз стає у пригоді.

- Це вже без сумніву.

Китайці відвели американцям для роботи невелику залу. тісне приміщення було розкішним за стандартами Джіуквана. Коли Мітч увійшов, Венкат працював над фінансовими звітами й був радий зробити перерву.

- Вони дивне плем’я, ці китайські зауки, - сказав Мітч. - Але вони зробили хороший прискорювач.

- Добре, - сказав Венкат. - Як там з’єднання між прискорювачем та нашим зондом?

- Все перевірено, - сказав Мітч. - ЛРР виконала вказівки бездоганно. Пасує як рукавичка.

- Якісь зауваження чи побажання? - спитав Венкат.

- Так, я бажав би знати, що я їв минулого