Маріо Пьюзо - Сицилієць

Він трохи помовчав.

— Ліві ніколи не пробачать вам. І не сумнівайся в цьому. Вони надто лицемірні, не вміють прощати, не розуміють характеру сицилійців. Звісно, бідняки отримають свою землю, та чи зможуть вони лишити собі вирощене? Уявляєш собі наших людей, які працюють разом? Боже небесний, та вони вбивають один одного через те, білим чи червоним має бути вбрання Діви Марії в релігійній процесії.

Усе це він промовляв іронічним тоном людини, яка хоче, щоб слухачі розуміли, що це перебільшення, у якому, втім, чимало правди.

Ґільяно слухав, злегка всміхаючись. Він знав, що одного дня напевно муситиме вбити цього чоловіка; сила харизми дона Кроче, повага, яку він викликав, змусили Турі здригнутися від цієї думки. Наче всього лиш думаючи про це, він ішов проти власного батька, проти глибокого відчуття родини. Треба було ухвалити рішення — найважливіше з того дня, коли він став вигнанцем.

— Я згоден з вами щодо комуністів, — м’яко промовив Ґільяно. — Вони не сицилійці.

Він замовк. Він відчув, що саме тепер треба було підкорити дона Кроче своїй волі.

— Але якщо я виконуватиму брудну роботу для Рима, я мушу пообіцяти своїм людям винагороду. Що Рим може для нас зробити?

Дон Кроче допив свою каву. Гектор Адоніс спохопився налити йому ще, але дон відмахнувся від нього й сказав Ґільяно:

— Ми не обділяємо тебе. Андоліні приносить тобі інформацію про переміщення карабінерів, щоб ти завжди міг стежити за ними. Вони не роблять нічого особливого, щоб виманити вас із гір. Але я знаю, що цього недостатньо. Дозволь зробити тобі послугу, яка потішить моє серце й дасть радість твоїм батькові й матері. За цим столом, перед твоїм хрещеним батьком та твоїм вірним другом Аспану Пішоттою, я скажу тобі ось що: я небо й землю переверну, щоб забезпечити прощення тобі і, звісно ж, твоїм людям.

Ґільяно вже все вирішив, але хотів забезпечити собі якомога кращі гарантії.

— Я згоден майже з усім, що ви кажете, — сказав він. — Я люблю Сицилію та її народ, і хоч я й живу як бандит, та вірю в справедливість. Я зробив би майже що завгодно, щоб повернутися додому, до батьків. Але як ви змусите Рим дотриматися обіцянок? Ось що головне. Ви просите про небезпечну послугу. Я мушу отримати винагороду.

Дон поміркував. Тоді повільно й розважливо заговорив:

— Твоє право бути обачним. Але ти маєш плани, які я просив професора Адоніса тобі показати. Збережи їх на доказ твого зв’язку з міністром Треццою. Я спробую забезпечити тобі інші документи, щоб Рим боявся їх можливого оприлюднення в одному з твоїх знаменитих листів до газет. І, зрештою, я особисто гарантую тобі пробачення, якщо ти виконаєш своє завдання й християнсько-демократична партія переможе на виборах. Міністр Трецца дуже мене поважає й ніколи не зрадить свого слова.

Гектор Адоніс сяяв від захвату. Він уже уявляв собі щастя Марії Ломбардо, коли її син повернеться додому й перестане бути втікачем. Він розумів, що Ґільяно робить це суто з необхідності, але вважав, що цей союз Ґільяно та дона Кроче проти комуністів може стати першою ланкою в ланцюгу, який може зв’язати цих двох чоловіків щирою дружбою.

Те, що великий дон Кроче гарантує їм амністію від уряду, вразило навіть Пішотту. Але Ґільяно помітив суттєвий недолік у словах дона. Як йому знати, що дон не сам усе це вигадав? Що плани не крадені? Що міністр уже не відмовився від них? Йому потрібна зустріч безпосередньо з Треццою.

— Це заспокоює, — сказав Ґільяно. — Ваша особиста гарантія показує вашу доброту, те, чому народ Сицилії зве вас «доброю душею». Але Рим відомий своєю зрадливістю, а політики… ми знаємо, які вони. Я хочу, щоб хтось із довірених мені людей почув обіцянку Трецци з його власних вуст і взяв у нього документ, який мене переконає.

Дон був ошелешений. Під час усієї розмови він відчував до Турі Ґільяно саме тепло. Думав про те, як було б мати цього юнака за сина. О, як би вони керували Сицилією разом. І з якою грацією він мовив: «Цілую твою руку». То був один із небагатьох випадків за життя дона, коли хтось зачарував його. Але зараз він зрозумів, що Ґільяно не приймає його гарантій, і це дещо потьмарило його прихильність. Він був свідомий того, що ці допитливі прикриті очі, які так незвично дивляться на нього, чекають подальших доказів, подальших гарантій. Бо гарантій самого дона Кроче Мало їм недосить.

Надовго запанувала тиша: дон міркував, що йому сказати, інші чекали. Гектор Адоніс намагався приховати розпач, викликаний упертістю Ґільяно, та страх перед реакцією дона. Пухке біле обличчя отця Бенджаміно було схоже на морду ображеного бульдога. Але дон нарешті заговорив і всіх заспокоїв. Він зрозумів, що Ґільяно має на думці й що йому потрібно.

— Твоя згода в моїх інтересах, — сказав він Ґільяно. — Можливо, я надто захопився своїми аргументами. Але я допоможу тобі ухвалити рішення ось як. Дозволь передусім сказати, що міністр Трецца ніколи не дасть тобі ніяких документів: це надто небезпечно. Але він говоритиме з тобою й повторить те, що обіцяв мені. Я можу забезпечити тобі листи від князя Оллорто та інших владних представників шляхти, відданих нашій справі. Ще краще: я маю друга, який переконає тебе, — католицька церква підтримає твоє прощення. Я маю слово кардинала Палермо. Коли ти вислухаєш міністра Треццу, я влаштую тобі аудієнцію з кардиналом. Він теж пообіцяє тобі безпосередньо. І тоді ти матимеш обіцянку міністра юстиції всієї Італії, святе слово кардинала католицької церкви, який одного дня може стати нашим Папою, і моє слово.

Неможливо описати тон, яким дон вимовив останні два слова. Його тенор скромно стишився, наче він майже не