Маріо Пьюзо - Сицилієць

кидати виклик Римові, перехитрувати «друзів друзів», надихати вбивцю Андоліні на таку вірність, стримувати жорстокість Пассатемпо, підкорити чверть Сицилії й завоювати любов народу по всьому острову? Дон Кроче знав, що Ґільяно був надзвичайно хоробрий, але ж на Сицилії було повно хоробрих чоловіків, які рано зійшли в могилу, ставши здобиччю зрадників.

І поки дон Кроче сумнівався в ньому, Турі Ґільяно зробив дещо, що потішило серце дона й запевнило його в тому, що союз із цим хлопчиськом був правильним рішенням. Він увійшов до кімнати й звернувся відразу до дона Кроче:

— Bacio tua mano.

Так сицилійські селяни традиційно віталися з тим, хто стояв вище за них: священиком, землевласником чи представником шляхти. «Цілую твою руку». Ґільяно радісно всміхався. Але дон Кроче точно знав, чому він це сказав: не для того, щоб підкоритися йому, навіть не з поваги до його віку. Це сказано, бо дон віддав себе в розпорядження цього хлопця, і він таким способом висловлював повагу до його довіри. Дон Кроче повільно підвівся — його важкі щоки аж потемнішали від зусиль — і обійняв Ґільяно, прагнучи показати свою прихильність до цього шляхетного юнака. І він бачив, як сяє гордістю обличчя Гектора Адоніса: його хрещеник довів свою чемність.

Пішотта, який увійшов слідом за Ґільяно, спостерігав за цією сценою з легкою усмішкою на похмурому обличчі. Його краса теж була беззаперечна, але зовсім не така, як у Ґільяно. Сухоти витончили його тіло й обличчя, оливкова шкіра натягувалася на кістках. Чорне волосся було охайно й гладенько зачесане, тоді як рудувате волосся Ґільяно — коротко стрижене, схоже на шолом.

Турі Ґільяно очікував заскочити дона зненацька таким привітанням і, своєю чергою, був здивований його розумінням і теплим прийняттям. Вдивившись у величезну фігуру дона Кроче, він іще більше стурбувався. Цей чоловік був небезпечний. Не лише через свою репутацію, а й через ореол влади, що оточував його. Огрядне тіло, що мало б бути гротескним, немовби випромінювало енергію, яка заповнювала кімнату. А коли дон заговорив, голос, що виходив із цієї масивної голови, майже не поступався за чарівністю хоровій музиці. Було в ньому щось надзвичайно заворожливе, коли він вдавався до щирості, переконливості та вишуканої ввічливості, таких дивних у людині, яка в усьому іншому здавалася такою грубою.

— Я роками спостерігав за тобою й довго чекав цього дня. Тепер він прийшов, і всі мої сподівання справдилися.

— Ви мені лестите, — відповів Ґільяно. Наступні свої слова він ретельно зважив, знаючи, чого від нього чекають. — Я завжди сподівався, що ми зможемо стати друзями.

Дон Кроче кивнув і заходився пояснювати угоду, яку він уклав із міністром Треццою. Якщо Ґільяно допоможе «просвітити» народ Сицилії, щоб він належним чином проголосував на наступних виборах, то знайдеться спосіб пробачити його. Ґільяно зможе повернутися до родини як звичайна людина й перестане бути бандитом. На доказ реальності цієї угоди міністр Трецца передав донові плани боротьби з Ґільяно. Дон Кроче підніс руку, наголошуючи на дальшому моменті.

— Якщо погодишся, міністр накладе на ці плани вето. Ніякої армії, ніякої додаткової тисячі карабінерів на Сицилію не відправлять.

Дон Кроче побачив, що Ґільяно уважно його слухав, але зовсім не був здивований. Він продовжив:

— Усім на Сицилії відомо, що ти дбаєш про бідних. Можна припустити, що ти міг би підтримати лівацькі партії. Але я знаю, що ти віриш у Бога, зрештою, ти ж сицилієць. І хто не знає про твою відданість матері? Ти справді хочеш, аби Італією правили комуністи? Що тоді станеться з церквою? Що станеться з родиною? Ті італійські й сицилійські юнаки, що повернулися з війни, — вони заражені іноземними віруваннями, політичними доктринами, яким немає місця на Сицилії. Сицилійці самі можуть знайти шлях до кращої долі. Ти справді хочеш всемогутньої держави, яка не потерпить неслухняності від своїх громадян? Лівий уряд, безсумнівно, влаштує гучну кампанію проти нас обох, бо хіба ж не ми справжні правителі Сицилії? Якщо лівацькі партії переможуть на наступних виборах, може прийти день, коли росіяни в сицилійських селищах вирішуватимуть, кому можна ходити до церкви. Наших дітей змусять учитись у школах, де їм розповідатимуть, що держава важливіша за священних батька й матір. Чи ж це того варте? Ні. Нині час кожному щирому сицилійцеві захистити свою родину й свою честь від держави.

Дона несподівано перервали. Пішотта досі стояв у проході, спираючись на стіну. Він сардонічно мовив:

— Можливо, росіяни нам пробачать.

Дон похолов, але ніяк не виказав лютого гніву на цього пихатого франтуватого вусаня. Він розглядав його. Чому цей молодик вирішив звернути на себе увагу саме зараз? Чому хотів, щоб дон Кроче помітив його?.. Дон Кроче запитав себе, чи може з нього бути якась користь. Його інстинкт, який ніколи не помилявся, відчув гнилизну в найдовіренішому з людей Ґільяно. Можливо, це хвороба, а можливо, і цинізм. Пішотта був із тих, хто ніколи й нікому не довірятиме повністю, а отже людиною, якій за означенням ніколи не можна довіряти повністю. Дон Кроче зважив усе це, перш ніж відповісти.

— Коли це чужоземний народ допомагав Сицилії? Коли чужоземець чинив із сицилійцем по честі? Молоді люди, такі як ти, — звернувся він прямо до Пішотти, — єдина наша надія. Хитрі, відважні й горді у своїй честі. Уже тисячу років такі люди приєднуються до «друзів друзів», щоб боротися з пригноблювачами, щоб шукати справедливості, за яку нині воює Турі Ґільяно. Час нам стати разом і зберегти Сицилію.

Ґільяно здавався нечутливим до сили донового голосу. Навмисно вдаючи нерозуміння, мовив:

— Але ж ми завжди виступали проти Рима й тих, кого ставлять керувати нами. Вони завжди були нам вороги. А тепер ви просите допомогти, довіритися їм?

— Бувають часи, — поважно відповів дон Кроче, — коли годиться об’єднатися з ворогом. Якщо християни-демократи правитимуть Італією, це буде найменш небезпечно для нас. Тому нам потрібно, щоб