Іван Семенович Левицький - Старо-світські батюшки та матушки

– Надіну. Адже ж до нас приїде гость,– сказала Настя.

– От і вигадала. Цей гость буде приїжджати до тебе двічі на тиждень. Зараз мені покинь нову сукню та надінь стареньку, буденну, бо ти теперечки школярка.

– Адже ж ви, мамо, наділи нову одежу. Чом же пак мені не можна? – сказала Настя крізь сльози.

– Я господиня в домі, а ти ще школярка; тобі треба вчитись, а не прибиратись: ти ще мала,– сказала мати.

– Яка ж я маленька? Мені шістнадцять років минуло.

Настя насупилась. Вона пішла в залу й почала плакати, але, подумавши, що в неї будуть червоні очі, а Гануш незабаром над'їде, вона втерла сльози, перестала плакати й пішла в садок.

Тим часом Балабушиха убралась, густо намазала помадою сиві пасма кіс, опустила завіси на ті вікна, в котрі сягало сонце, сіла в крісло й почала читати «Сім гріхів смертельних». Вона читала, та все зиркала, та поглядала в вікно, курячи папіросу: в останній час вона вивчилась курити й з нудьги курила незгірше свого чоловіка.

Через годину затупотіли коні, загавкали собаки. Перед ганком стала легенька повозочка, блискуча та гарненька, як цяцька. З повозки зскочив Гануш, увесь закутаний в білий, довгий до землі балахон, з відлогою на голові. Балабушиха гукнула в кімнату на Балабуху й ухопилась, по давньому звичаю, за серце, але серце вже не кидалось та не тріпалось по-давньому...

Рипнули двері, й в залу ввійшов Гануш. Балабушиха встала й дуже тонно до його привіталась Зараз вийшов Балабуха, й розмова стала загальною. Гануш був убраний в чорну одежу. На грудях в його блищала біла як сніг сорочка. Він тепер здався Балабушисі ще кращим, ніж передніше. Вона витріщила на Га-нуша очі й милувалась його чудовим веселим лицем та здоровою постаттю. Гануш заговорив своїм музичним голосом, ніби заспівав, і зала сповнилась для Балабушихи ніби музикою.

– А де ж моя учениця? – спитав Гануш, оглядаючись кругом себе.

– Здається, гуляє в садку,– сказала Балабушиха.

Покликали Настю. Настя увійшла, поклонилась і зачервонілась, як маківка. їй було сором, що вона не убрана в нову сукню.

– Ваш фортеп'ян стародавній, але часом в старих фортеп'янах буває чудовий голос,– сказав Гануш і проворно одчинив кришку фортеп'яна, сів і вдарив міцно по клавішах. Фортеп'ян зашипів і задзвенів, як розбита бандура. Гануш зробив кислу гримасу й промовив:

– Фортеп'ян і добре направлений, але дуже вже розбитий, старий.

Щоб показати своє артистичне майстерство перед дамами, Гануш розпочав веселу шумну п'єсу. Він ударив форте. Бідний фортеп'ян наче застогнав під його пальцями, ніби його катували. На половині п'єси молоточки почали одскакувати. Фортеп'ян почав місцями клацати, як вовк зубами. Одбиті молоточки підскакували й зачіпали разом по кільки струн. Струни почали дзвеніти, як цимбали. Гануш ударив дрібну та довгу трель і потрапив на одбитий клавіш. Вийшло щось схоже на ті трелі, що вироблюють лелеки носами, стоячи в гніздах. В басах луснула струна й зашипіла, неначе гусак. Гануш не вдержався, зареготався й перестав грати. В Балабушихи почервоніли... вуха, а не щоки... під штукатуркою.

– Отець протоєрей! Треба нам купити новий фортеп'ян ради такого вчителя, як мосьє Гануш,– сказала Балабушиха.

Отець протоєрей лапнув з переляку рукою за кишеню.

– Треба, треба купити новий фортеп'ян ради моєї гарної учениці,– сказав Гануш.

Настя почервоніла. Отець протоєрей спитав:

– А скільки буде коштувать добрий фортеп'ян?

– А карбованців п'ятсот або шістсот,– сказав Гануш.

Отець протоєрей випустив з руки люльку й важко зітхнув.

– Одначе можна знайти гарненький фор-теп'ян і за триста,– сказав Гануш.

В Балабухи стало легше на душі. «Доведеться їхати по церквах, – подумав він,– або накинути ще по п'ять карбованців на вінчання та на похорони: восени буде багато весіллів...»

– Чи в вас в Богуславі не знайдеться майстра, щоб посклеював молоточки, поки купите новий фортеп'ян? – питав Гануш.

– Є в нас органіст з костьола. Він тим часом полагодить фортеп'ян, поки купимо нового,– обізвалась Балабушиха.

– От я незабаром поїду до Києва й, коли схочете, виберу вам в магазині гарненький фортеп'ян,– сказав Гануш.

– От за це ми вам подякуємо,– сказала Балабушиха,– я так люблю музику, що не можу жити без музики; я ладна навіть сама вчитись на фортеп'яні.

Балабуха й Гануш витріщили на неї очі.

– Тепер я попрошу мою ученицю сісти за рояль,– сказав Гануш, обертаючись до Насті,– вибачайте, що я вам зроблю маленький екзамен.

– Мені ніяково після нас сідати за фортеп'ян. Ви так чудово граєте, а я сяк-так бренькаю,– сказала кокетливо Настя.

Вона перейшла залу, зовсім не по-школярській вигнула гнучку талію, хитнула граціозно головою й сіла за фортеп'ян. Гануш розгорнув музичну «школу» й попросив її грати тами, а потім деякі п'єси. Настя кокетливо хитала плечима й проворними пальцями перебігла по клавішах показані Ганушем п'єси. Клавіші клацали. Струни дзижчали. Настя грала й реготалась.

– О, з вас буде артистка! Та ще до того в вас чудові довгі пальчики, неначе сотворені для фортеп'яна,– сказав Гануш, скоса поглядаючи то на пальчики, то на рум'яне, гарне Настане личко.

Балабушиха насупила брови. Їй дуже заманулось самій сидіти на Настиному місці й розмовляти з Ганушем.

Балабушиха звеліла подати самовар в садок, в гульбище. Їй хотілось обставити себе як можна поетичніше, щоб хоч трохи розворушити серце в Гануша та привернути його до себе. Килина прийшла й оповістила, що в гульбищі стіл накритий і самовар вже готовий. Балабушиха попросила гостя пити чай в садок. Вони вийшли в ганок.

Сонце світило косим промінням і обливало сад і квітник червоним, гарячим світом. Надворі було тихо й тепло. Доріжки пашіли теплом. Политі квітки аж сяли в мокрих клумбах кругом ганку, що виступав в садок. Квітки вилися довгими гірляндами по обидва боки широкої стежки вниз до самого берега Росі.

– Яка в вас тут пишнота! Скільки квіток! Які вигляди на річку й за річку! – крикнув Гануш.– Ви тут живете, як у раю.

– О, я люблю квітки. Ми з Настею з ранку до вечора тупцюємо коло клумбів, самі навіть поливаємо,– обізвалась Балабушиха.

Гануш, одначе, роздивився на всі боки й тепер таки доглядівся, що в тому раю, окрім квіток, було багацько й бур'яну. За клумбами квіток, між вишнями та черешнями, ріс такий бур'ян, що в йому трохи не вили вовки. Високий, на сажень, чорнобіль, розкішний лопух та бузина аж закривали густою масою тини, набігали всередину садка. Гілки волоських горіхів пхались в гущавину з кропиви та будяків. Березка та хміль оплутували тини та