Анджей Сапковський - Lux perpetua

class="p1">— Розумієш, Рейнмаре? — пальцем, вмоченим у пиво, Урбан Горн швидко накреслив на столі схематичну карту верхів'їв Одри. — Верхній Шльонськ, поєднаний з Малопольщею, — це Королівство Польське, поєднане з Чеським. Верхній Шльонськ у руках Табора і Польщі, зайнятий гуситами, під формальною владою Корибутовича, Болька Волошека та інших герцогів, котрі тяжіють до Польщі. Цешин, Пщина, Рибнік, Затор, Освенцім, Глівіце, Битом, Сєвеж, Ополе, Ключборк, Волчин, Бичина, Намислів. З Королівством Польським — понад шістдесят миль спільного кордону. Гуситські пости — за неповних сорок миль від земель Ордену, для Табора з бойовими возами це всього лише шість днів переходу, а Табор і Сирітки аж згорають від нетерпіння залити хрестоносцям сала за шкіру. І хто виступить проти анексії, хто протестуватиме? Люксембуржець? Верхній Шльонськ — законні чеські землі, а чехи не визнають Люксембуржця королем. Папа? Ягелло заявить, що Шльонськ захопив баламут Корибутович без його відома і згоди, sine sciencia et voluntate, а польські війська зайняли прикордонні шльонські твердині суто для того, аби утворити кордон проти поширення єресі.

— Хто повірить у такі нісенітниці? У такі дурниці?

— Це політика, Рейнмаре. У політики є дві альтернативні цілі: одна — угода, друга — конфлікт. Угоди може бути досягнуто,

коли одна зі сторін вдає, ніби вірить у нісенітниці, які розповідає друга.

— Розумію.

— Час нам покинути Одри. Я їду в Совинець, а потім у дальшу путь. Втеча Шиллінга ускладнила мої плани, а тепер ще й Прокоп посилає з місією, посилає у далеку і довгу дорогу. Ти ж, Ланселоте, вочевидь, поспішаєш до Гіневри, а вона у біді. Хіба що щось змінилося.

— Нічого не змінилося, я й далі поспішаю. Але їдь сам. Я ще мушу залишитися тут.

* * *

На Поясній вулиці, притулившись до міської стіни, стояв похмурий кам'яний будинок, де містилися міська буцегарня, катівня і дім ката. Навколо цього місця ширилася зловісна аура, всі, хто лише міг, уникали його, торгівля і ремесло забралися звідси геть. Тут залишилася лише броварня, якій, якщо вона варила добре пиво, не могло зашкодити ніяке сусідство. Залишилася також, що дивно, пивниця, куди вели круті сходи. Власник пивниці, анітрохи не остерігаючись неприємних асоціацій, назвав її «У ката».

Сходи вели глибоко, до склепінчастих підземель. Тільки в одному з них, найвіддаленішому, бенкетували. Рейневан підійшов до бенкетуючих. Його помітили не відразу. І зустріли глухою тишею.

— Це Рейневан, — нарешті оголосив Алам Вейднар гербу Равич. — Медик з Праги. Він сам! Помагайбі, ескулапе! Заходь, ми запрошуємо. Ти з усіма знайомий, чи не так?

Рейневан був знайомий майже з усіма. Ян Куропатва з Ланьцухова гербу Шренява і Якуб Надобний з Рогова гербу Дзялоша, з якими йому зовсім недавно довелося ділити ув'язнення, привітали його, піднявши руки, так само зробив знайомий Рейневанові з празьких часів Сжи Скірмунт гербу Одровонж. Блажей Порай

Якубовський, який сидів біля Скірмунта, теж знав Рейневана, але якось не поспішав засвідчити це знайомство. Решта, які їли кашу з мисок і здавалися зайнятими виключно кашею, були йому незнайомі.

Натомість йому був знайомий ватажок усієї комітиви, посивілий чоловік із засмаглим обличчям, поцяткованим слідами віспи. Рейневан пам'ятав його з часів минулорічного шльонського рейду — це був Федір з Острога, луцький старостич, руський князь і отаман розбійників, найманець на службі в гуситів. Він не спускав з Рейневана своїх чорних очей, зловісну пронизливість яких не могли ані приховати, ані послабити напівморок пивниці та нависаючий дим.

— Оті двоє за кашею, — продовжував представляти Вейднар, — це пан Ян Тлучимост гербу Боньча. І Данило Дрозд, з путних бояр.{25} Присядь-но, Рейневане.

— Я постою, — Рейневан вирішив підтримувати офіційний тон. — Та й часу в мене небагато. Князь Сигізмунд Корибутович, у якого ви перебуваєте на службі, просив мене встановити з вами контакт. Я зробив, мусите знати, князеві деякі послуги, і він пообіцяв мені за це auxilium[96] у певних імпедиментах[97], які виникли на моєму шляху. Як я розумію, це ви маєте бути цим auxilium? Це ви маєте мені допомагати?

Запала тривала і досить гнітюча тиша.

— Ну от тобі й маєш, — озвався нарешті Федір з Острога. — От, попався нам проклятущий німець, щоб трясця його матір мордувала… Знай ти… Ну, забув я, як звати?

— Рейневан, — підказав Куропатва.

— Знай ти, Рейневан, чорт з твоїм ксиліумом чи консиліумом, залиш їх для педиментів чи інших содомітів, ми хлопи нормальні — то й гидимося тих французьких мод. Не хочеш сідати — стій,

мені насратн, стоїш ти чи сидиш. Ти нам кажи, що тобі наказали сказати.

— Тобто що?

— Herrgott! Нам Корибутович казав, що ти знаєш, коли і якою дорогою сюди, на Одри, гроші повезуть, великі гроші. З Польщі чи то зі Шльонська. Нам князь казав, що ти нам скажеш дорогу, якою ті гроші везтимуть.

— Князь Сигізмунд, — повільно відповів Рейневан, — ані словом не обмовився ні про які гроші, що їх нібито мають везти. А якби навіть він і зронив про це хоч слівце, то я його вам аж ніяк не передав би. Мені здається, що тут якесь непорозуміння. Повторюю, князь пообіцяв мені ваші послуги…

— Послуги? — перебив Федір. — Прислужувати? Чорту в жопу! Я князь, я пан на Острогу! Тьху! Baszom az anyat! Корибутович мені наказувати не буде! Велике мені цабе, Корибутович. князь чеською ласкою мальований!

— Розумію, — Рейневан підняв голову, глянув спогорда. — Бо таки зрозуміло було сказано. Тому прощаюся з шановною компанією.

— Чекай-но, — Ян Куропатва піднявся з-за столу. — Чекай, Рейневане, навіщо пороти гарячку? Побалакаємо. Ти казав, тобі потрібна допомога. Так ми ж не проти тобі допомогти, якщо і ти нам допоможеш у нашій імпрезі…

— У якій? У грабунку?

— А що це ти такий гоноровий? — запитав Надобний. — Га? Носа задираєш? А що тобі досі дала ця воячка? Ця революція? Рани, гулі, анафему та інфамію — так, як і нам. Чи не час подумати про себе, медику, про власне благо, здоров'я і щастя?

— Що нам пригодиться, — впевнено заявив Куропатва, — те й тобі пригодиться. Ти допоможеш нам в імпрезі, а ми допустимо тебе до поділу здобичі, тобі ж чимало капне в кишеню. Я правильно кажу, пане Острозький?

— Прощавайте, — Рейневан не чекав, доки князь підтвердить. — Залишайтеся з Богом.

— А ти куди? — холодно запитав Федько з Острога. — Что вздумал? Донести Прокопові? Ні, братику, не вийде. Хапай його, Куропатва!

Рейневан вивернувся, штовхнув Куропатву на Надобного. Вейднар схопився з лави, Рейневан прийомом Шарлея копнув його в коліна, а вже коли той падав, зацідив по носі. Тлучимост гербу Боньча кинувся на нього і