Владислав Дніпровський - Як я провів літо, Владислав Дніпровський

- Попри те, що ми наполягали прикінчити його прямо там, на місці, нам наказали заарештувати, — продовжив капітан, ігноруючи жартівливий тон жінки. — І вчора він утік із-під варти разом із десятком охоронців, які стерегли його камеру.

- Тепер це не охоронці, а його слуги, — зітхнув Сержант. — Шкода хлопців.

- А можна було його здати королю, — зауважила Майя. — За його голову така винагорода, що ми б ще довго не згадували про гроші. І від короля він точно не втік би.

- Це прямі промахи, які відбулися за кілька днів і стали можливими лише через те, що ми не контролюємо свою роботу, — Іван Петрович грюкнув кулаком по столу і підвівся. — А є й опосередковані проблеми. Ми не розвиваємося. Маємо знання, які могли б допомогти нам у роботі, але доступу до них нам не дають. Приклад тому — трагедія з Оксаною. Хто знав, що там був Обскур? Взагалі, хтось знає, що це таке?

- Я все життя думала, що Обскур — то якісь байки, — скривилася відьма.

- Обскур — байки?! Ха! А як же! — спросоння підскочив Борода та одразу ж упустив голову назад на стіл і захропів.

Декілька секунд усі здивовано спостерігали за сплячим дідом, після чого продовжили розмову.

- Якби ми вивчали всю доступну інформацію, таких помилок би не було, — зітхнув капітан. — Нам потрібно більше знань про Таємний світ. Я чув, у них навіть є газета. Треба хоча б новини знати. Як її дістати?

- Домовому треба дати п’ятдесят мідяків, — знизала плечима Майя. — Наче так. Мене преса ніколи не цікавила.

- Так. Слухайте перше завдання: упіймати домового й привести сюди, — наказав Іван Петрович.

Раптом у кімнаті засвистіло, світло в вікнах замерехтіло, і з’явилася напівпрозора фігура людини в мантії з каптуром.

- Який домовий?! — заволала вона. — Тобі що, мене мало?! Н-на! Вдавися!

На стіл упав свіжий номер "Громадської думки".

- Нормально, — задоволено посміхнувся Сержант. — Так і запишемо: "Хранитель не любить домових".

- Мабуть, відчуває якусь конкуренцію, — посміхнулася відьма і впала на підлогу, бо ніжка стільця під нею раптово зламалася.

- Хех... А ларчик просто відчинявся, — почухав потилицю капітан. — Усі ці роки газету можна було отримувати в Хранителя. Але ж він мовчав, як партизан, гімно таке...

Відьма, сівши на інший стілець, з очікуванням вирячилася на стілець товстуна.

- Нічого він мені не зробить, я ж Хазяїн, — правильно зрозумів міміку жінки Іван Петрович і засміявся. — Хіба що дістане своїм ниттям і повчаннями. Що ж, із газетою питання вирішили. Хоча, після останньої бесіди з духом, я чогось такого і очікував. Коли я йому сказав, що збираюся у вільне плавання і поділився проблемами, які можуть виникнути через це, він відкрив мені ще одну можливість Маєтку.

Усі затихли й зацікавлено подивилися на командира. Навіть Борода перестав хропіти і визирнув одним оком із-під розкуйовдженого волосся.

- У Маєтка є багато виходів по всій Україні і навіть далі. Є точки на великій території, де можна провести ритуал активації, і ми зможемо виходити з просторової кишені саме там. Я вже активував одну точку в Карпатах. Тож якщо припече, можемо зникнути, і нас ніхто не знайде. Закриємо вихід у Києві й переберемося в Карпати. Або деінде, коли проведемо більше цих ритуалів в різних місцях.

- Цікава новина, — сказав Сержант. — Вона змінює все.

- Так, я знаю, про що ти думаєш, — кивнув капітан. — Якщо багато хто з наших може спокійно звільнитися і робити, що хоче, мене можуть і не відпустити. Маєток для них занадто цінний. Тепер у мене є аргумент, щоб полюбовно закінчити роботу на уряд. Нічого вони мені зробити більше не можуть. Ну, подадуть у розшук. Я просто з'явлюся зовсім в іншому місці, та й усе. А от можливості кваліфікованої протидії магічним загрозам вони втратять, якщо посваряться зі мною. До того ж втратять доступ до еліксирів, які готують Борода і Майя. Є можливість натиснути на їхні слабкі місця й виринути з цієї історії як приватний підрядник, що співпрацює з урядом на умовах взаємовигоди.

- Це був би найліпший варіант, — погодився Сержант. — З десяток нашої молоді, скоріш за все, звільняться зі служби й залишаться з нами. Сидіти в розшуку людям не хотілося б. Це додало б незручностей. Було б і більше бажаючих, але ж втрати... Багатьох із кращих ми втратили.

- Це так, — важко зітхнув Іван Петрович. — Поки людям нічого не говори. Спочатку я вирішу питання з нашим статусом. А тоді створимо нову організацію й оформимо все як треба. Я вже навіть назву придумав — Управління Паранормальних Активів.

- Серйозно? УПА? — саркастично посміхнулася відьма.

- Де?! — стрепенувся дід і мало не впав зі стільця.

- Борода, якась у тебе дивна реакція, — підозріло усміхнувся Сержант.

- Та я... той во... — забурмотів старий алхімік. — Почув, і наче як зрадів...

- Коротше кажучи, — Іван Петрович підвівся зі стільця і гучно плеснув у долоні, — оголошую основні завдання нової організації. По-перше, збір та обробка інформації про Таємний світ. По-друге, наш досвід показав, що простяки можуть успішно боротися з мешканцями Таємного світу за умови правильного спорядження. Тому необхідно озброюватися не лише найновішою зброєю, а й звернути увагу на артефакти, які можна знайти або купити в Таємному світі. Для цього потрібні гроші. Ми шукатимемо й знищуватимемо злочинців Таємного світу, та встрелимо одним пострілом двох зайців: і добру справу зробимо, і заробимо на закупівлю артефактів, що нас посилять. Звісно, у нас уже є потужні речі в скарбниці. Але спиратися лише на них не варто. І останнє — потрібні вірні люди. Нам потрібні спеціалісти: техніки, науковці, бійці. Не будемо обмежуватися простяками. Якщо будуть надійні бажаючі серед мешканців Таємного світу — радо приймемо їх.

- То ми тепер типу орден мисливців за головами? — невдоволено скривилася відьма.

- Ні. Ця робота вторинна. Ех... Як би вам пояснити... — капітан зітхнув, втомлено протер очі і повільно почав викладати свою думку. — Наскільки я зрозумів, суспільство Таємного світу достатньо консервативне. Звісно, вони користуються і магією, і простяцькими здобутками. Але мало хто серйозно намагається їх поєднати. Простяки не знають про магію, тому не використовують її у своїх винаходах, а чаклуни поважають лише магію. У більшості випадків вони легковажно ставляться до людських винаходів, мовляв: "О, цікава й корисна штука, ми давно користуємося схожими магічними пристроями, але нехай буде, бо дешевше виходить". Я хочу поєднати техніку й магію. А для цього потрібні ресурси, кваліфіковані люди й багато знань.