Аграфена Осіння - Візерунки долі. Я згодна, Аграфена Осіння

– Де мій чоловік? – накинулась на наступного претендента на рознос.

– Е... – почав радник.

– Не екай мені тут! – грізно гукнула я. – Я знаю, що це ти йому щось сказав, що змусило його зірватися з місця.

– Його Величність поїхав до столиці, – нарешті зібравшись з духом, повідомив радник. – На його батьків знову було скоєно замах.

– Знову? – вражено подивилася я на Меріда.

– Так, Ваша Величність, знову. Більше ніж пів року тому намагалися підірвати машину з батьками Його Величності. Їх врятувала чиста випадковість. Проте одна з машин опинилася на мосту в момент вибуху. Четверо охоронців із супроводу та водій загинули на місці.

Я слухала, затиснувши рот руками, щоб не закричати від жаху. Але стогін стримати не змогла.

– Хто супроводжує мого чоловіка в поїздці?

– Двоє гвардійців, Ваша Величність.

Мене охопило дрібне тремтіння:

– Чому з ним так мало охорони? Він же знає, що це небезпечно!

– Його Величність не міг залишити палац і вас, Ваша Величність, без надійної охорони.

– Мене не міг залишити без охорони, а себе міг? – я розвернулась і пішла до своєї спальні, лаючи Кордевідіона на чому світ стоїть. Діставшись до своїх покоїв, зупинилася посеред кімнати, і лише тоді трохи прийшла до тями. Чого це я так збентежилася? Дін, взагалі, постійно один шляється, і я раніше не хвилювалася.

Чому саме зараз у мене завмирає все всередині, коли думаю, що він десь їде лише з двома гвардійцями? Чому мене охоплює такий страх?А тому, що там, куди він направляється, його, ймовірно, чекає справжня небезпека. Виявилося, що на батьків Діна вже був напад! І він навіть не сказав мені про це!

– Террі, – підвела очі на служницю, що принишкла біля дверей, – попроси, щоб мені принесли чаю, і поклич сюди Амалію.

Сильна нудота накотила на мене раптово, голова запаморочилася, і в очах потемніло. У горлі утворився клубок, заважаючи нормально дихати. Встигла лише почути, як Террі щось кричить, а потім темрява накрила мою свідомість, і я впала на підлогу.