OlenaSloth - Наше озеро, OlenaSloth

З іншого боку мама качка намагалась вгамувати вже майже дорослих каченят. А далі вона побачила неймовірно гарних, по-королівськи граційних і поважних лебедів. Вони рухались біля свого будинку одночасно спокійно і цілеспрямовано.

Куди не кинь оком черепаха всюди бачила якихось звірів, котрі то кудись йшли, то займались своїм ділом. Напевно, звичайний будень на великій річці. Та треба шукати друга, адже дощів катма і часу обмаль.

Спочатку вона розгублено сіла, але вже за кілька секунд до неї пришла думка. Жабеня просто марив велетенськими механізмами і конструкціями. Якщо і шукати його, то тільки там. Вона підвелась, озирнулась і відразу почала лізти на високий пагорб біля неї. З нього відкривався прекрасний краєвид, де можна розгледіти все навкруги. Мигцем забралась на вершечок і почала вдивлятись. Вже через кілька хвилин на її обличчі з’явилась тиха посмішка. Так, нижче за течією видніються вершечки незрозумілих металевих конструкцій. Треба відразу вирушати туди.

Черепаха майже бігла вниз по схилу, а її відчайдушне бажання знайти жабеня підганяло її. Вона оббігла будинок видренят за ним ще і ще домівки різноманітних тварин. Розглядати їх не було коли. Адже ті конструкції виднілись все ближче. Вона бігла з всіх сил і невпинно наближалась до цілого лісу тих металевих гігантів.

Захекана вона підбігла до величезного будівельного майданчика. По ньому буденно ходили звірі, зайняті своїми думками. Вона підійшла до одного з них, поздоровалась і запитала чи не знає він жабчика. Це був великий і вже літнього віку вуж, котрий шепелявим голосом порадив шукати жабеня біля столу під розкішними гілками розлогої верби.

Верба чітко виднілась ще далі по течії. Черепаха поспіхом вирушила туди і вже дуже швидко почала помічати знайомі їй обриси. За столом дійсно стояв її товариш, нахилившись над якимись кресленнями із незрозумілими олівцями в лапках.

- Жабчику! Жабчику, друже! – голосно гукала черепаха.

Заклопотаний інженер спочатку підвів голову і повернув погляд до черепахи. Мить мовчання і його очі округлились. Стало зрозуміло, він точно не очікував зустріти тут свою давню подругу.

- Оце так зустріч. Привіт! – ще в сум’ятті говорив жабеня.

Вона підбігла ще ближче і одразу обійняла зеленоокого. Він у відповідь зробив так само. Черепаха не могла стримати посмішки, її очі іскрилися. І не тільки від такої зустрічі. Їй було і за себе гордо. Адже вона сама вирушила в подорож і знайшли що хотіла. Та розслаблятись не було коли. Треба ще повернути друга і якось рятувати озеро.

- Привіт, жабчику. Я дуже рада тебе бачити. А ще дужче рада, що ти знайшов ці конструкції. І займаєшся ними. Ти тут щось проєктуєш?

Трішки засоромлено, але дуже спокійно він ствердно кивнув головою.

- А що ти тут робиш? – жабеняті справді було дуже цікаво.

- Ой, жабчику мене до тебе привела справа. Мені б хотілось і без неї тебе провідати. Але вже як склалося…

Черепаха перевела подих, взяла друга за лапку повела до найближчої зломленої гілочки верби. Вони посідали на неї і вона із сумом розповіла йому все, що трапилось за останні пів року. Він мовчки слухав, майже не перебиваючи її. Далі вона замовкла і він відвів погляд в далечінь. Потім знову перевів погляд на неї і мовив:

- Ти правильно зробила, що намагаєшся врятувати наше озеро. Проте я навіть не знаю, що можна вдіяти…

Він сумно поглянув на неї, а черепаха навіть не змогла приховати свого розпачу. Здавалось ось ось і покотяться важкі сльози по її щічках. Жабчик підвівся і підвів олівця до голови.

- Я не покину наше озеро в біді. Але сам точно не впораюсь.

- Допоможу тобі чим зможу, - миттю зібравшись мовила черепаха.

- Це зрозуміло, ми з тобою давні друзі по всяких авантюрах. Але для такої справи доведеться просити по допомогу ще когось. Добре. Поки не засмучуйся і не втрачай надії. Щось вигадаємо, - він підбадьорливо поклав свою лапку їй на плече, - Сьогодні в мене ще є справи, а от завтра візьмемось за твоє.

Жабеня відвів свою подругу до свого маленького будиночка, котрий стояв зовсім недалеко від будівельного майданчика. А сам повернувся до своїх справ. Вже пізно ввечері він повернувся і втомлено промовив:

- В мене з’явились ідеї. Але про них вже завтра. На добраніч.

Для черепахи ніч пройшла доволі тривожно. Хоча навкруги було тихо, та різноманітні думки не давали заснути. Їй було одночасно і цікаво, і боязко. Так в роздумах промайнула ніч.

Наступного дня вони прокинулись доволі рано. Обоє були збентежені, але сповнені надії.

- Розповідай, що ти спланував? – першою мовила черепаха.

- Покладатися на дощ не варто. В цьому ти була абсолютно права. Але де ще взяти стільки води, щоб вона залила бракуючої половини озера. В мене тільки одна відповідь. Взяти її із річки. Оцієї великої ріки. Тут вистачить на мільйон таких озер, тому залишилось лише зрозуміти, як зачерпнути її звідси і відправити туди, - сам до себе засміявся жабчик.

- Скористатись ковшиком, як ми ще весною майстрували? – подала ідею черепаха і жабеня засміявся ще дужче.

- Ти здібна, якщо хочеш. Я розглядав такий варіант, але це надто довго. Ні, нам потрібен справжній потік. Хоч невеличкий, але постійний притік води. Щоб навіть у майбутньому такої халепи не сталося.

- Ти хочеш вирити канавку?

- Так. За ці пів року я не тільки вчився, але і вже змайстрував кілька корисних конструкцій, наприклад, потрібний нам екскаватор. Саме за допомогою нього ми і з’єднаємо воду. Якщо рити напряму це вже не так і далеко. Але на нашому шляху є перепона. Я сам буду надто довго її долати.

- Яка? - відразу запитала черепаха.

- Я багато ходив околицями і знаю. На шляху до нашого озера лежать декілька повалених дерев. Їх потрібно розібрати і розчистити дорогу для екскаватора, - вів розмову зеленоокий.

- Нам потрібна допомога бобрів. Хто як не вони краще впораються із таким завданням. Ага, залишилось лише вмовити їх. Ці завжди лише про свої справи дбали, і чи захочуть вони рятувати озеро, - розмірковувала черепаха.