Аріна Спел - Мені потрібна свобода , Аріна Спел

Вечірній сад був неймовірний. Тихий, спокійний, сповнений безліччю запахів . Мабуть мені здається, але з кожним днем я все краще відчуваю аромати. Доріжка, яка вела до альтанки, була всипана білими камінцями, а по обидві сторони росли трояндові кущі, різних сортів і кольорів. Здавалося б, все повинно змішатися в одне, але я чітко розрізняю, наскільки різний аромат кожної квітки. Дивно, мабуть відлуння магія. 
Я зручно вмостилася на лавку, роззулася, виклала ноги на подушки. Блаааженсто. Трохи не по етикету, звісно, бо вихованим панянкам не личить показувати голі ступні всесвіту, та всесвіту, мабуть байдуже, а інші й не побачать. Всі зайняті випробуванням. Це ж вам не абищо, це Величність та майбутня дружина намагаються осягнути глибини внутрішнього світу. Пффф. 
До речі, треба обдумати тактику. Щоб приголомшливо завалити це завдання. Найбільш ідеальний варіант - клеіти дурня. Засипати запитаннями на кшталт «Чи важко вам нести тягар відповідальності? Чи, бува ваша врода, не заважає вам в житті? Як воно, мати в собі таку силу духу й розуму?», але боюся, що належним чином я це все не скажу, а якщо вийде саркастично…. хоча теж варіант. А може й зовсім вибити ґрунт з під його ніг, запитавши «ви такі байдужі до претенденток , може вам жінки взагалі не цікавлять? Якщо вам подобаються чоловіки, не варто це приховувати, в цьому нічого поганого, природа, так би мовити, у кожного своя» Ні, звісно , зариватися так не варто, бо ще придушить по тихому, хто йому що скаже, король як ні як. І так зиркає на мене, мало іскри з очей не сапають. Чого не вижене, питається, якщо я його так дратую. 
От так я і сиділа, в блаженному спокої, посміхаючись від своіх думок, аж раптом відчула погляд. Чи можливо фізично відчути , коли на тебе дивляться? Я б сумнівалася в цьому раніше, але не тепер. Повернувши голову у бік палацу, втримати свою щелепу на місті мені все-таки не вдалося. Виявляється, я розташувалася метрів десять від вікна, відчиненого навстіж, де якраз і був кабінет його високості. Принц Остін сидів на підвіконні, й дивився на мене якимось оцінюючим поглядом, Кайлен же дивився так, ніби вже давно оцінив і зробив усі невтішні висновки. Його очі горіли якоюсь дивною сумішшю, зсунуті брови і стиснуті губи. Хоча стривайте , до чого тут я, там же претендентка сидить і воркоче, хто зна, може й на неї дратується. А на мене чого тоді витріщатися.

Ну це , в принципі, легко виправити. Одне маленьке закляття і між нами утворилася ширма з полотна. Натяк не двозначний - відчепіться від мене. Та деж там, спалах, і вона згоріла, як папірець. Добре, я не горда. Ще раз посталю. Наслідки ті самі. Я ж хотіла по хорошому, дуже-дуже хотіла. Вибору мені, звісно, не дали. Отже , винуватою бути не можу, це навіть на самооборону можна все списати. 
Дивлячись в перед, з максимально байдужим видом я почала чаклувати. Тут, головне, як в покері, не дати зчитати свої емоції. Виграти можна лише якщо супротивник не підозрює яку комбінацію ти викладеш на стіл.

Перед чоловіками , а зокрема перед Остіном, почали збиратися яскраві вогники, вони кружлялися ніби в танці, а потім почали повільно складатися в слова: «Вам…… треба …… бути…..» останнє слово ніяк не хотіло зібратися. Принц почав з неабиякою цікавість спостерігати за світлячками , що залишились, і в ту секунду коли заблимало «уважним» над його головою тріснула водяна куля, обливши його з ніг до голови. Всі ці вогники, були лише відволікаючим маневром, бо просто сформувати кулю мені не вдалося б, він би її неодмінно побачив. Хоча, її дуже добре бачив Кайлен. І не зрозумів, що куля Остіна теж не просто так. В мить, перед його очима блимнуло « Вам теж!!!» і друга куля луснула над його головою. 
Регіт принца чув весь палац, я навіть відчула вібрацію від стіни, на якій він сидів. Моїм же завданням було й далі сидіти з байдужим виглядом, хоча мною добряче так тіпало від сміху, що розпирав з середини. 
Мушу віддати належне, ніхто мене після цього придушити не намагався. Але дівчата в кабінеті змінювалися швидко- швидко. Пʼять хвилин і наступна. Я й незчулася, як дворецький покликав мене. 
Поверталася я вже не так бадьора. Ноги, чогось, трусилися . І витівка  здавалася не такою смішною. Моя ж ціль вилетіти, а не померти смертю хоробрих.

В кабінеті я зайшла з виглядом - я не я і хата не моя. Спокійно всілася на стілець, посміхнулася (щиро, доречі) і лагідно промовила : 

-Моі вітання. 
-Добрий вечір, Айрін- таким же спокійним голосом , відповів Кайлен. Ніби й не він тільки що сушив себе після мого жарту. - сподіваюся, ви мали достатньо часу обдумати, що саме вас цікавить? Чи, дайте вгадати, як і всі будете лестити мені через питання? Тоді, не варто перенапружуватись, я й сам чудово знаю всі свої чесноти. 
І от скажіть мені, чи варто мені було вдати , що я нічого не розумію, й долі триматися лінії - Величність = Бог = Бездоганнісь. Варто, ще й як варто. Та очі самі закотилися в гору, я ввібрала повні легені повітря, видихнула, опустила свій ясний погляд на короля, і тримаючи не то усмішку не то оскал:

-давно хотіла запитати, а чи нема контракту який би регулював права й обов’язки сторін майбутнього шлюбу? А то наобіцяють  з три короби , а в результаті пшик. 
- Чому нема? Звісно є- і ця чарівна, королівська морда, подає мені папку, в якій підшиті папірці, списані дрібними літерами.

-Я можу зараз прочитати й обговорити? Чи на це нема часу? В пʼять хвилин ми точно не вкладемося. 
-О, за це не хвилюйтесь, залюбки послухаю вашу думку. 
Так, що в нас тут. Перший розділ- вимоги до королеви. Не буду переказувати всю ту нісенітницю. Все зводилося до простого :

-Отже, головне у вашій обраниці: послух, покірність і не відсвічувати , коли не просять? -почала я- Так це ж ніби з мене списано, Це ж ніби хтось намагався мене описати , й підібрав найбільш влучні епітети.

Брови Кайлена поповзли в гору, око трішки сіпнулося, але незворушний вигляд він повернув собі досить швидко. Достойний суперник. Але , я ж була тільки на старті, лише набирала розгін , ще навіть у круті віражі не заходила. 
-Ви читайте, читайте. Там, мабуть все підходить вам ідеально- промуркотів у відповідь.