Яна Паувел - Відомство мертвих душ. Тіло без душі, Яна Паувел

- Що означає «раніше»? – схвильовано запитала вона.

І це було зовсім не приємне хвилювання. Можливо, колись давно в дитинстві вона і мріяла стати магом. Але це було ще тоді, коли вона нічого не знала про цей світ, не знала на що маги здатні, і що здатна зробити з ними магія.

Андреї було тринадцять, коли вона вперше з цим зіткнулася. У неї була подруга, вони часто ходили до школи разом, відвідували одинакові гуртки, цікавилися однаковими книгами, аж раптом вона зникла. А ще через декілька тижнів Андрея разом зі своїми однокласниками відвідала її похорон. Дитину вбила магія, вона просто не змогла впоратися з силою. Дівчинку ховали в закритій труні. Говорили, наче її тіло було настільки понівеченим, що батьки не змогли з першої спроби опізнати його. А ще розповідали, що її розірвало зсередини.

І це не було одиничним випадком. Стихійники – так називали молодих магів, нездатних впоратися з силою – помирали часто. Магія просто вбивала їх зсередини. Частіше за все вони не доживали до повноліття. Однак, ходили чутки, що саме стихійники володіли найбільшим потенціалом, а ті з них, кому вдалося опанувати силу, ставали зрештою видатними магами.

- Про це я якось не подумав, - привів її до тями голос лірійця, і Андрея відчула, як затремтіли руки, і прискорилось серцебиття. – Втім, будеш мати чим зайнятись, замість того, щоб…

- Тобто, це тіло мага?! – мимоволі викрикнула дівчина, не дослухавши нелюда до кінця.

Лірієць скривився від її окрику і кинув на неї невдоволений погляд, але залишився при цьому таким же незворушним як і завжди.

- Вибач за це, якось не було часу шукати інше…

І у нього вистачає нахабності глузувати зараз з неї?!

- Ти не станеш стихійником! – чи не вперше підвищив голос лірієць, і Андрея здригнулася мимоволі. – Стихійниками народжуються, - уже спокійніше пояснив він, помітивши, як її налякав його окрик. - Тобі потрібно просто підучитися…

Але Андрея уже не слухала його. Від його окрику задзвеніло в вухах, а страх, що хвилею прокотився тілом, призвів до короткого ступору. Дихати стало несподівано важко, і щось наче здавило серце.

Лірієць потягнувся було до неї рукою, але щось не дозволило йому торкнутися її тіла. Наче невидима сила скувала його долоню всього в декількох міліметрах від неї. Він одразу ж опустив руку, але Андрея уже встигла це помітити, і відчула, як відступає страх.

На деякий час вона і сама забула, яку владу дає їй клеймо смертника. І зараз, помітивши цю невеличку деталь, подивилася на лірійця по-новому.

Очі нелюда примружились у відповідь на її думки, і він вперто схрестив руки на грудях.

- Справді думаєш, що я дозволю маніпулювати собою? – холодно запитав він.

- Знаю, що не дозволиш. Просто хочу, щоб ти зрозумів – ми в рівних умовах.

Губи нелюда на мить здригнулися, наче він збирався усміхнутися, а уже наступної він загрозливо навис над нею.

- Як скажеш, - м’яко промовив чоловік, і обійшовши її, покинув приміщення.

Андрея різко видихнула, і сперлася спиною на стіну. Її серце все ще колотилося як божевільне. Чому він лякав її, навіть коли просто проходив повз?

Заплющивши на хвильку очі, вона взяла під контроль емоції і виглянула у вікно. Непогода набирала обертів, і, схоже, столиця стане епіцентром бурі. Найтемніші хмари скупчилися над Совігардом, а це найбільш сприятливі умови для розгулу потойбічних сутностей.

Раніше, вона не могла їх бачити, тільки відчувала. Магічно необдаровані рідко можуть бачити духів. Цікаво, тепер це зміниться? Вона воліла б і далі залишатися сліпою в цьому плані.

Їй набагато легше було вдати, наче шум спричинений гризунами, ніж вступити в контакт з потойбічною сутністю. Якими б невинними не виглядали духи, усіх їх щось утримувало в цьому світі. І часто на своєму шляху вони не бачили перешкод. Їм нічого було втрачати, і смерті вони не боялися. Але навіть не це лякало в них найбільше. Якою б чистою не була душа, залишаючись в цьому світі після смерті вона повільно втрачала людяність, поки зрештою не ставала злим духом. І не важливо які саме емоції утримували духа в цьому світі. Навіть ті, хто залишався тут задля чийогось захисту зрештою перетворювались в демонів.

І Відомство мертвих душ ретельно слідкувало за тим, щоб такі духи не завдавали шкоди жителям Окти. Андрея не була впевнена, але судячи з того, що вона чула аналогів цього Відомства в інших державах не було.

Що ж, це означало тільки одне – про неї буде кому подбати, якщо вона не впорається з цим тілом.

Ще декілька днів вона звикала до нової оболонки. Чутливість поверталася до тіла неохоче. Вона могла уколотися, і нічого при цьому не відчути. Але часу на повну адаптацію у них не було. З дня на день могли виявити її попереднє вмістилище.

І хоча Лірен її відверто вибішував, вона не бажала йому зла. Нарешті, коли її душа і тіло повністю синхронізувалися, вони перейшли до реалізації задуму лірійця.

План був простим. Здавалося б, нелюд просто повинен був приховати її спогади за допомогою магії, після чого, Андрея мала вийти на вулицю і бродити серед людей, доки хтось м’якосердий не зверне на неї увагу.

- Я проникну в твої думки, - тихо промовив лірієць.