Олексій Надемлінський - Маленька Відьма та Кір

class="p1">Маринка навіть не завважила, коли мама повернулася з роботи.

— А чого ти так рано? — здивувалася дівчинка.

— Сьогодні я звільнилася раніше, — відказала мама і поцілувала доньку в чоло. — Так що тобі не доведеться готувати вечерю.

— Ма, у мене тут завдання не вирішується, — сказала дівчинка.

Мама взяла зошит з умовою задачі й пішла в кухню. А Маринка стала швидко готувати решту завдань: через ту злощасну задачу вона забула про все на світі. Добре, що хоч на завтра задали зовсім мало.

Хвилин через двадцять мама повернулася з кухні. Вона була розпашіла — чи то від готування страви, чи від задачі.

— Цікаве завдання, — зізналася вона. — Тут одна хитрість, яку так відразу і не помітиш…

Задача й справді була хоч і з маленькою, але все ж цікавинкою. Але та хитрість була такою простою, що Марина навіть здивувалася, як це вона сама не побачила її.

* * *

Наступного дня Маринку викликали до дошки. Дівчинка не здивувалася, а, навпаки, зраділа — отже, вона все ж таки навчилася дивитися поверх часу.

Маринка швидко вирішила вже відому їй задачу, вислухала похвалу вчительки і отримала відмінну оцінку.

Додому вона поверталася у доброму гуморі. Проходячи повз новий супермаркет, мигцем глянула у дзеркальну вітрину, сподіваючись побачити своє відображення. Натомість там було віддзеркалення Кіра, який погрожував їй лапою, стиснутою у кулак.

Марина мимохіть озирнулася — проте ніякого кота ніде не було.

«Дивно, — подумала вона. — Що б це мало значити?»

Кіт зустрів її в передпокої. Він прогулювався коридором з гордо піднятим догори хвостом. Проте не квапився хвалити Маринку.

— Якщо тобі вдалося один раз поглянути поверх часу, то це ще не значить, що ти навчилася дивитися поверх нього, — сказав він.

Потому Кір обійшов навколо дівчинки і багатозначно додав:

— І якщо ти вмієш дивитися поверх часу, то це ще не означає, що ти вмієш бачити поверх нього.

— А яка різниця між «дивитися» і «бачити»? — поцікавилася Маринка.

— Дуже велика, — пояснив Кір. — Все одно, що між кроком під час ходьби і кроком під час бігу. Ти зараз нагадуєш мені дитину, яка тільки вчиться ходити… Я веду до того, що, заглядаючи в майбутнє, потрібно бачити не тільки, що станеться, а й те, як це можна змінити. Саме це я і мав на увазі, коли казав — бачити поверх часу.

Кіт ще раз обійшов довкола Маринки й додав:

— Якщо хочеш бути відьмою, яку б усі поважали, то ти повинна навчитися дуже делікатно розповідати людям те, що тобі вдалося підгледіти в майбутньому. Зрозуміла?

— Не дуже, — призналася Маринка.

— Тоді доведеться навести тобі класичний приклад з історії пророцтва — приклад про правителя, провісника і колісниці. Сідай та слухай…

* * *

— Жив собі в одному королівстві Правитель. Жив собі та й жив. Треба сказати, Правитель був дуже могутній.

А ще в тому ж царстві жив Провісник. Теж дуже сильний, треба зауважити, Провісник.

Одного разу Правитель покликав Провісника до себе і запитав: «Скажи мені, коли і як я помру?» Провісник думав, думав і мовив: «Помреш ти, Правителю, рівно через рік, і спричиниться до цього колісниця».

Правитель був людиною не тільки могутньою, а й нетерплячою. Він не став слухати далі Провісника, а одразу ж своїм повелінням наказав знищити всі колісниці у своєму королівстві. Провісникові лишалося тільки розвести руками і піти з королівського палацу.

Через якийсь тиждень всі колісниці в королівстві були порубані на друзки, а друзки спалені всі до одної.

Правитель торжествував, що так легко обдурив смерть. Але даремно він радів. Рівно за рік його вбили змовники… вбили кинджалом, руків’я якого було зроблено у формі колісниці.

Отже, проблема була не в колісниці, а в квапливості Правителя, який не дослухав Провісника до кінця. Адже половина правди — ще не вся правда.

Дякую за увагу.

* * *

— А що ми будемо вивчати далі? — запитала Марина.

— Нічого, — відказав Кір і заходився вмиватися. — Поки що тренуйся і думай… і того… не надто використовуй свої передбачення в корисливих цілях… Тренуйся і думай!

І він з гордо піднятим хвостом попрямував до свого улюбленого підвіконня.

— Слухай-но, — сказала Маринка йому вслід, — ти якось казав, що минуле не можна змінити… А чи можна дивитися назад поверх часу?

Кіт, не зупиняючись, промовив:

— Звичайно, можна. Тільки ти спочатку вперед навчися дивитися… Все. Розмови закінчені.

Він вистрибнув на підвіконня і одразу ж згорнувся клубочком.

З днем народження, матусю!

Маринка старанно тренувалася майже цілий тиждень. Ці тренування стали цікавим заняттям!

Виявляється, заглянути на тридцять секунд вперед їй було легко і навіть здавалося кумедним: ось іде сусід по парті, банан їсть (жаднюга, ні з ким навіть не поділився)… а вона вже знає, що скоро він… хрясь!.. так і є — гепнувся… і шкірка від банана висить у нього на правому плечі старовинним еполетом.

Всі сміються, а Марині сумно… тобто не те, щоб сумно, але нецікаво… вже нецікаво.

Заглянути вперед на годину-другу теж була невелика проблема. Тобто Маринка могла досить легко передбачити багато подій, але, звичайно ж, не всі — тільки деякі. Наприклад, вона могла передбачити, що через два уроки її сусіда по парті викличуть до дошки (і його дійсно викликали), але вона не завжди могла побачити завдання, яке йому зададуть.

І все ж Маринці не давало спокою питання: як би навчитися заглядати у минуле? Вона намагалася дивитися поверх часу і водночас повернути голову назад. Але з цього нічого не виходило.

Маринка страждала так два дні, аж поки раптом здогадалася: щоб заглянути назад, потрібно дивитися не поверх часу, а під ним. Ні, це дуже складно. А простіше — дивитися поверх часу — але наче відштовхуючись від нього…

Маринка побачила, як Кір наздогнав їх тоді, коли вони вперше зустрілися. Він, власне, не так вже й напружувався. Просто вдав, ніби пішов геть, а потім, скрадаючись за кущами, забіг зі спини і причепився за задній пластмасовий бампер. І навіть хвостом не вдарив, хитрун… Маринці стало навіть прикро: хоч би крапельку чаклунства застосував для знайомства.

* * *

Кіт примружився і поглянув на Маринку, коли та повернулася зі школи, і ліниво поцікавився:

— Що, розчарувалася в мені, Морська?

— Чому розчарувалася? — теж поцікавилася Маринка. — І чому морська?

— Марина — значить «морська», — пояснив Кір. — Ти про художника-мариніста чула? Це той, хто море малює. А розчарувалася тому, що думала, ніби я буду будь-якої миті гамселити хвостом об асфальт чи