Юрій Павлович Винничук - Житіє гаремноє

7. О тiм, яку пригоду пережила-м

Єдного вечора прийшла до мя тота сербіянка Дана, котора оповідала про себе.

— Виджу, же ся намірила лягати?

— Так.

— Ну, то лягай. Чи, може, ся встидаєш?

— Ні, — замотала-м головою, леч і далій не рушаламся.

Втоди вона ся засміяла, підійшла до мя і зачала мі розпинати одіж. Не опиралам-ся, бо цікаво мі було, що далій буде. А кгди оголила мої перса, прицмокнула:

— Чуднійших кшталтів годі шукати!

Єї тонкі і бистрі, як вивірки, пальці обмацали мої груди, а тогді розв’язали пояс, і шальвари опали.

— Ляж на постіль, — сказала мі.

Чула-м же тремчу на цілім тілі, леч такой лягла-м на постіль. Дана розіпнула своє вбрання і постала переді мною, як богиня. Неможливо уяви­ти собі досконалійші кшталти, якими ся пишало єї ніжне і біле тіло. Була повніша за мене і тим ся скидала на римську кралю, вирізьблену в мармурі.

Лягла коло мя, обняла мя і припала до моїх вуст. Язичок єї проник всередину і лоскотав піднебіннє. Обсипала мя гарячими поцілунками, а єї тіло хвилювалося і тремтіло від нестримної жаги.

Було то для мя неочікуване, дивне, незнане пережиттє. Нігди жінки не цілували мя в той спосіб. Навіть помислити про таке колись не могла-м. Але тепер, по довгій з королем розлуці, чула-м так само хіть і прагла-м пестощів.

Лежати так безпорушно не могла-м, і руки мої погладили єї великі налиті перса. А то єї заохотило до єще сильніших починань. Долоня єї помандрувала здовж мого тіла, ластячи, стискаючи і злегка пощипуючи. На моє здивуваннє, тіло моє зачало самовільно ся прокидати, пуп’янки на персах стверділи і ся налили попід дражніннєм єї пальців.

А долоня єї спинилася на моїм животі і гладила єго, попри шепіт, же долинав до моїх вух:

— Чи відаєш, же узгірок кохання, кгди є покритий оксамитним і гладеньким волоссям, як пух молодого лебедя, свідчить про невинність так само, як і тіснота святині Венус. Бо в місці, де два тіла ся сполучили, волосся тратить свій блиск і пухнастість, а через безперестанне тертя скручуєсь в розкішні дрібні пуклі.

Пальці єї гладили і посмикували волосся, котре відросло, заки короля не було, аж поки не сягнули єще нижче, запалюючи вогонь в моїх жилах. Жар огорнув мя і чула-м, же вогнищем єго є власне те місце, до которого щораз сильніше проникали кохливі пальці сербіянки.

Пальці нагнітали, напирали, терли і рівночасно щораз більше розкривали дорогу. Під впливом єї рухів я ся виструнчила ґвалтовно і тихо позойкувала, стрясаючись і дрижучи, а жар мя обіймав усе гарячіший.

Аж ту враз розсунула мої стегна і зашепотіла, спиняючи мою руку, котора несміливо хотіла затулити розкішницю.

— Ні-ні, моя маленька солодка коханочко! Не вільно ті заслонювати тих скарбів перед моїми очима! Мушу бачити сю розкішну троянду. Дозволь мені цілувати єї!

З тими словами вона ся впила вустами в мою розкішницю, проникаючи язиком, же ся рухав з якоюсь неймовірною швидкістю. А потім з непогамовиним піднесеннєм вхопила мою долоню і з силою притисла єї собі до піхви. Дотиком зачула-м ріжницю межи нашими розкішницями. Кгди моя була мала і напнута, пружна і стисла, то єї — вся переповнена патокою і широка, як збійницька яскиня (розбійницька печера). Настромилася рвучко на мій серединний палець і зачала ся рухати в якімсь охмелінні, аж ся за­хлинаючи від шалу. Юж мала-м долоню повну єї теплих соків, а вона ся рухала скорше і скорше, аж нараз зітхнула глибоко і знерухоміла, витягаючися коло моїх ніг на постелі.

Чула-м якесь спустошіннє і згризоту. Не було мі се ані приємне, ані зрозуміле. Леч то юж такая доля тих жінок, которих король занехаяв. Мушу зробити все, аби го здобути.

8. О тiм, як провiдала мя королiвська мати

Єдного разу завітала до мене королівська мати, повна пихи і власної високости.

— Виджу, же-сь не ходиш на тоті забави з євнухами, − вповіла вона, сідаючи навпроти мене.

— Бо є мі бридко. То не є хлопи.

Засміялась. І видко було, же ся сподобала моя відповідь.

— Хочу ті дещо вповісти. То же-сь мій син так скоро по купівлі взяв тя до ліжка, завдячуєш іно мені. Інакше б могла роками нидіти в гаремі і чекати ласки. Бо аби-сь відала, же король мя боготворить і довіряє мі такії тайни, которих ані єдній душі на світі би не довірив. Про кождую свою жону ся радить зі мнов і, нехай ті буде тоє відомо, же то я, а не старий євнух, призначаю му, з ким має ніч провести. То я вибираю для него жінок — котора которої ночі прийде до него. Тепер я стара і шукаю собі таку особу, котора могла би мя замінити і бути для мого сина дорадницею і доброю матір’ю. Так, аби-сь знала, же кождий чоловік прагне такої жінки, котора би ся різнила від єго мами леч тим, же вільно є з нев спати.

Ту вона трохи помовчала і далій казала:

— Вибрала-м тя, бо-м увиділа в тобі щось незвикле. Ти є вроджена королівна і мусиш нев стати. Я є досить старша за тебе і можу багато тя навчити. Можу навчити тя такого, же-сь ані в мисли не мала, і тогді твоя влада над королем буде незмірна. Ти ся мі вподобала, леч для короля ти є така, як і всі решта. Нічого в тобі нема такого, чого не мали би всі иньші жінки гарему. То тілько я добачила в тобі щось незрівнянне. Як будеш мя слухала, то станеш владчинею такою, якою і я стала.

— А я гадала-м, же то старий євнух мя вибрав, — мовила-м до неї.

— Я такой там була і слідила кождий твій порух. Аби-сь відала, же навіть кгди король перший раз тя брав, я була ту, за стіною. І проз маленькую шпарочку з-за килима дивилася... Хочу, аби-сь вродила му сина, і жеби він посів престол.

— Але ж король юж має синів.

— Тоті сини не варті нічого. Нігди не допущу, аби вони дісталися влади. Слухай, оповім ті свою пригоду, аби-сь знала, як я ся вибирала наверх.

9. Оповiдь королiвської матерi

«Знай же, хай помилує тебе Аллах, же купили мя на великім базарі в Константинополю. Старший євнух оглянув мя в шатрі зо всіх сторін, обмацав, пробуючи навіть пальцями, чи єще-м дівиця. Тих ліпших дівчат на обзорини не виставляли, а тримали в шатрах для вишуканих купців. Кгди-м попала до королівського палацу, то, може, з тиждень ніхто мя не рухав, іно піклувалися мною невольниці і кшталтовали моє тіло, натираючи го ружними мастилами, від которих ставало воно єк засмагле, а пахло так, же видавалося, ніби топишся в квітах.

Аж от їдного дня провідав мя король. Виросла-м у Боснії і могла-м по-турецькому порозумітися. Це, може, мя врятувало