Елла Савицька - Давай залишимось ніким, Елла Савицька

Наступного дня, як я й передбачала, ще до обіду Тара оббиває поріг мого будинку.
Доводиться її впустити, бо з неї станеться підняти на вуха весь район. І тепер ми нарешті виклавши один одному останні новини, валяємося у мене в спальні, закинувши ноги на стіну.
- Слухай, ну це прямо... великий крок, - підбирає слова подруга, все ще вражена новиною про появу в нашій родині людини з інтернату, - я як у новинах сьогодні прочитала, аж присіла.
Вчора на підписанні паперів були присутні кілька репортерів. Мій батько особа публічна, тому кожен його крок супроводжується спалахами фотокамер.
- Хоч не повз стільця?
– Ні. Пощастило. Але я прямо і не знаю добре це чи погано, - промовляє Тара трохи задумливо.
– А чому погано? Ми взяли в сім'ю людину, яка ніколи не мала своєї власної родини. Тато хоче допомогти Скайлеру із закінченням школи та подальшим навчанням в університеті. Хіба допомога може бути поганою?
- Мммм, допомога – це чудово. Просто, - запнувшись, Тара повертає на мене голову, - давай почнемо з того, що місце в будь-якому державному університеті йому й так було б забезпечене за квотою, - гне свою лінію майбутній адвокат, - Просто дивно з боку твого батька брати додому дорослого хлопця. Ну, тобто, ти теж не маленька. Його це не зупинило?
Коли я розумію, нарешті, до чого вона хилить, то починаю щиро сміятися. Боже, якби вона знала тільки, що в мене до цього хлопця тільки негативні емоції, ніколи б такого не сказала. Але я їй не розповідала про те, що сталося. Тоді б вона звинувачувала себе і влаштувала б Заку таку прочуханку, що йому мало не здалося б. Ще б батькам моїм донесла на нього.
- Це твої слова чи слова твого батька? – уточнюю, вловлюючи нотки батьківського занепокоєння.
- Неважливо!
- Яяясно. Я навіть не думала дивитись на нього з цього боку. Взагалі мені Рой подобається, якщо ти пам'ятаєш.
- Ну, сьогодні подобається Рой, завтра Скайлер. Знайшла проблему. Тим більше, судячи з фотографії, він дуже навіть нічого. - Тара скошує на мене погляд і по-партизански мружиться, - Не бреше фотографія?
- Не бреше, - визнаю як факт. Власне, якби він мене так сильно не лякав, я б могла сказати, що він і справді досить привабливий, - але ти припиняй дивитися на ситуацію з цього боку. Я чудово розумію рамки, як і те, що він офіційно за документами мій брат.
- Боже, яка ти зануда, - кинувши в мене моєю подушкою, Тара сідає на ліжку, дивлячись тепер на мене зверху - вниз, - я чисто теоретично міркую. Думаю, такий варіант твій батько повинен був розглянути.

- Нічого не повинен, - тема починає мені потроху дратувати, бо навіть подібні думки допускати може лише ненормальний. Я слідом за нею перекидаюсь і встаю з ліжка, - Батько чудово знає, що це неможливо. Я ніколи не дозволю собі почуттів щодо того, кого сміливо можна називати братом.
- Гаразд - гаразд, залізна жінка, - піднявши руки в примирливому жесті, Тара встає за мною, - брейк. Краще йдемо, я поплаваю, а ти мені розкажеш які там хлопці були у твоїй Швейцарії.
Ох, ця невгамовна. У неї одне на думці після розставання з Кевіном.
Ми виходимо в коридор, коли мимо проходить Зак. Побачивши Тару, він відразу широко посміхається і розводить руки в сторони, щоб обійняти її.
- Привіт, моя краса. Давно ти у нас, і чому я не в курсі?
- Привіт, - Тара притискається до Зака ​​і кілька разів плескає його по спині, - вже пів дня як. А ти мав мене відчути, друже мій. Повинен був! А якщо не відчув, значить і не нудьгував зовсім.
Показово надута губа Тари змушує нас із Заком розсміятися. Ці двоє завжди спілкуються так, ніби вони найближчі друзі. То б'ються і кричать один на одного, то годинами можуть валятися поряд за переглядом якогось фільму. Але при цьому залишаються в області френд-зони, ніколи навіть не намагаючись її перетнути.
- Я відчував, тому й вийшов, коли виходили ви, - запевняє її братик, коли ми починаємо втрьох спускатися вниз. – Як літо провела?
- Чудово.
- І без мене?
- Довелося без тебе. Ти мабуть зі швейцарками запалював на всю?
- Була справа. Але ж ти не ревнуєш?
- Ні каплі! – хитає головою Тара. Пекуче сонце миттєво чіпляється за шкіру і проникає в пори, варто нам вийти до басейну, - Так, я не зрозуміла, коли я познайомлюся з новим членом сім'ї?
- До речі, я не знаю, - згадую, що не бачила сьогодні Скайлера. Вони з самого ранку збиралися з батьком кудись їхати, але, очевидно, ще не повернулися. - Зак, ти не знаєш куди тато повіз Скайлера?
Вираз обличчя брата моментально змінюється. Очі набувають холодного відтінку, а губи розтягує цинічна усмішка.
- Переписувати на нього заповіт?
Закочую очі.
- Іди куди йшов, слухай. Не псуй мені настрій.
- Ну ну. Побачиш ще, цей підкидь нам ще проблем підкине.
Хапаюся за край рушника і б'ю гаденя по ногах.
- Зак, ти мене дратуєш, правда. Заспокойся вже. Не створювай проблем!
Не знаю від чого так злюсь. Від того, що він знову за своє, або від того, що десь на підкоренні свідомості, побоююся саме цього – проблем з його боку.

- Отетеріла?
На помсту цей ненормальний підхоплює мене на руки і біжить до басейну. Я з жахом верещу, міцно чіпляючись за його плечі і відчуваючи, як у жилах холоне кров.
- Нііі, - кричу, розуміючи, що якщо він мене кине у воду, я збожеволію.
- Постав її, придурок, - кричить Тара.
Він просто не може цього зробити! Знає ж, що я до тремтіння в кінцівках боюся води. Дряпаю плечі свого брата ідіота, не припиняючи істерично кричати і крутитися в його руках як на пательні, а він сміючись раптово зупиняється біля самого краю басейну. Закидає голову назад і ірже.
Я готова його просто вбити. Серце б'ється так, ніби його завели на максимум і зараз розірве грудну клітку. Руки тремтять, шлунок ось-ось і виверне назовні випитий молочний коктейль.
- Ти ідіот! - з усієї сили б'ю долонями його по плечах.
Зак ставить мене на землю.
- Та гаразд, я б цього не зробив, Лів! - Зі сміхом ухиляється від моїх ударів, якими я готова знищити його всього, - Все! Все, вгамуйся! Так, я звалюю.
І пригнувшись від долоні, що летить йому в обличчя, Зак збігає в будинок.
- Дурень, ну!
- Ти як? - Підскочивши ближче, Тара з тривогою вдивляється в моє обличчя і стискає заледенілі долоні, - нормально?
- Так. Вб'ю його колись.
– Якщо я не зроблю це першою.
Після того, як я мало не потонула в сім років, у мене панічний страх води. Я навіть у басейні не плаваю, а тільки заходжу з краю, щоб зволожити шкіру.
Віддихавшись, я плюхаюся на шезлонг і нарешті видихаю.
Тара плаває досхочу, час від часу піднімаючись до мене.
Люблю такі дні, коли ми можемо отак удвох проводити час. У нас є й інші подруги, з якими ми ходимо на вечірки, в кіно або сидимо у когось удома, але найближчою я можу назвати лише її.
У басейні ми проводимо весь час до вечора, поки не приходять батьки. Мама за традицією пропонує Тарі залишитися на вечерю, і та з радістю приймає пропозицію. Щоправда, цього разу причиною її затримки є не голод, а бажання познайомитися зі Скайлером.
Можу вже уявити, як на нього завтра дивитимуться у школі. Якщо навіть Тара, моя близька подруга не приховує інтересу, то що говорити про нашого звіринця, готового роздерти кожного новенького. А вони це вміють, як ніхто.
Але Скайлер на превеликий жаль Тари, на вечерю не з'являється.
Батьки починають їсти, як ні в чому не бувало.
- А де Скайлер? - цікавлюся я, присуваючи свій стілець до столу.