Йон Колфер - Артеміс Фаул, Йон Колфер

спецслужби спостерігають за його транспортною системою. Щоб вони не могли прочитати його думки, він завжди носив капелюшка із фольги.

Коли в дверях з’явилася Холлі, він одразу ж на неї накинувся:

— Ніхто тебе не бачив?

Холлі задумалася.

— ФБР, ЦРУ, МІ-6. Ой, а іще УВБ.

— Що за УВБ? — спохмурнів кентавр.

— Усі в будинку, — підколола його Холлі.

Фоулі підвівся зі стільця і поцокотів до неї.

— Дуже смішно, Шорт. Жартуєш, як завжди. Мені здавалося, що справа в Гамбурзі позбавила тебе зухвальства. На твоєму місці я би думав про те, що маю виконати.

Холлі стала серйозною. Він має рацію.

— Добре, Фоулі. Розкажи.

Кентавр тицьнув на плазмовий екран, куди передавалося зображення з європейських супутників.

— Ця червона точка — троль. Він рухається в напрямку Мартіни Франка, невеличкого містечка поблизу Бриндізи. Наскільки відомо, він вибрався через шахту Е7. Проводилося охолодження після підйому, і саме тому ця потвора іще не перетворилася на хрумкий шашличок.

Холлі поморщилася. Чудово.

— Нам пощастило, що він натрапив на їжу. Десь годину чи дві був зайнятий потрошінням корів, тож ми виграли трохи часу.

— Корів? — не втрималася Холлі. — Який же він на зріст?

Фоулі поправив капелюха.

— Троль-бик. Дорослий. Сто вісімдесят кіло, ікла, немов у дикого кабана. Дуже дикого.

У Холлі аж у горлі пересохло. Як же добре служити в Реконі, а не у Вилові.

— Добре. Що у вас для мене?

Фоулі потягся через стіл. Вибрав щось схоже на трикутний наручний годинник.

— Локатор. Ти знайдеш його, ми знайдемо тебе. Рутина.

— Відео?

Кентавр прикріпив маленький циліндр на спеціальне кріплення на шоломі Холлі.

— Передає все, що ти бачиш. Ядерна батарея. Діє необмежений час. Мікрофон активується, щойно ти починаєш говорити.

— Добре, — кивнула Холлі. — Рут казав, що мені варто взяти зброю. На всяк випадок.

— Уже, — відповів Фоулі. Він витяг із купи на столі платиновий пістолет. — «Нейтрино-2000». Остання модель. Навіть у хлопців із тунелів такого немає. Можеш сама вибирати, як обсмажити ворога. Трохи, добре або так, щоб хрустіло? Переключаєш режим тут. Він також живиться ядерною енергією, тож обережніше. Ця крихітка переживе тебе на тисячу років.

Холлі сунула легеньку зброю в кобуру під пахву.

— Я готова... Здається.

Фоулі гмикнув:

— Сумніваюся. Ніхто не готовий зустрітися з тролем.

— Дякую, що ти в мене віриш.

— Віра — це незнання, — мудро проголосив кентавр. — Якщо ти почуваєшся хоробрим, то це тому, що чогось не знаєш.

Холлі хотіла заперечити, та утрималася. Можливо тому, що десь у глибині душі вважала, що кентавр має рацію.

Підйомники рухалися завдяки магмі, що підіймалася через шахти із глибин землі. Техніки ЛЕП під керівництвом Фоулі сконструювали титанове яйце, яке могло триматися на потоці магми. Підйомники мали власні двигуни, але щоб швидко дістатися поверхні, вистачало потужної течії, що підіймалася від земного ядра.

Фоулі провів її повз довгу шеренгу платформ до підйомника Е7. Не сказати, щоб той мав достатньо міцний вигляд для подорожі на потоках магми. Ззовні він був обпалений та вкритий слідами ударів.

Кентавр ніжно поплескав підйомник.

— Цей малюк працює уже п’ятдесят років. Найстаріша модель!

Холлі мало не вдавилася. Вона і так нервується, лише подумає про подорож нагору, а тут іще на такому мотлоху.

— А коли його списують?

Фоулі почухав волохатий живіт.

— Стан у нього відмінний, тож лише в разі летального кінця.

Холлі зняла гумову печатку і зі скрипом відчинила дверцята. Підйомник було створено не заради комфорту. Місця ледь вистачало, щоб сидіти, не чіпляючи приборів.

— А це що таке? — вказала Холлі на сірувату пляму на підголівнику.

Фоулі переступив із ноги на ногу.

— Е-е-е... мозкова рідина, здається. Високий тиск, от і витекла під час останньої подорожі. Але ми вже все полагодили. І офіцер вижив. IQ зменшився на кілька пунктів, але вижив. І може харчуватися рідиною.

— Тоді гаразд, — саркастично зауважила Холлі, протискаючись через переплетіння кабелів.

Фоулі закріпив на ній ремінь безпеки, перевірив, чи добре його натягнуто.

— Готова?

Холлі кивнула.

Кентавр стукнув пальцем по мікрофону на шоломі.

— Лишайся на зв’язку, — сказав він і зачинив за собою двері.

«Не думай», — наказала Холлі сама собі. Не думай про розпечену магму, яка зараз підхопить крихітний транспортер. Не думай, як тебе потягне до поверхні з такою силою, що ти мало не вивернешся навиворіт. 1 звісно, не думай про кровожерливого троля, готового встромити в тебе свої ікла. Жодної думки. Не думай ні про що... Запізно.

У навушниках пролунав голос Фоулі.

— Готовність двадцять секунд, — сказав він. — Ми на секретній частоті, на випадок, якщо Народ Бруду почне спостерігати за підземним світом. Ніколи не знаєш, чого від них чекати. Якось нас перехопив нафтовий танкер із Близького Сходу. Ото було галасу!

Холлі поправила мікрофон.

— Зосередься, Фоулі. Моє життя в твоїх руках.

— Ага... Вибач. Ми по рейках спустимо тебе до шахти Е7, там якраз піднімається хвиля. Рахуєш до ста, і ти сама собі господиня.

Холлі кивнула, стиснувши пальцями подвійний джойстик.

— Усі системи перевірено. Запускай.

Зі свистом увімкнувся двигун. Маленький транспортер підстрибнув, і Холлі забовтало, як зернятко у брязкальці. Вона ледь почула голос Фоулі, що пролунав у вусі.

— Ти вже на другому рівні. Приготуйся до зльоту, Шорт.

Холлі витягла з панелі гумовий циліндрик і закусила його зубами. Що з того, що маєш радіо, якщо проковтнеш язика. Вона активувала зовнішні камери і вивела зображення на екран.

На неї насувався вхід до Е7. Повітря мерехтіло дивним сяйвом. Із шахти вилітали білі гарячі іскри. Ревіння Холлі не чула, але могла собі уявити. Дикий вітер завивав, немов мільйони тролів.

Пальці стиснули джойстик. Перед тим як рвонути вперед, транспортер здригнувся. Ні знизу, ні зверху нічого. Пустота. Безодня. Немов мураха падала в ринву.

— Чудово, — прохрипів голос Фоулі. — Не загуби сніданок. Американські гірки відпочивають.

Холлі кивнула. Говорити вона не могла. Із тим циліндриком у роті. Кентавр усе одно бачив її на камері.

— Сайонара, дорогенька, — сказав Фоулі та натиснув на кнопку.

Транспортер гойднувся і потяг Холлі в безодню. Шлунок скрутило вузлом, немов сила гравітації волочила її до центру землі. Сейсмологічна секція не один раз брала звідси проби й отримувала 99,8 відсотка вірогідності дістатися поверхні за допомогою лави. Але ж лишалися ті 0,2 відсотка.

Здавалося,