Слободан Шнайдер - Боснійські драми, Слободан Шнайдер

щось їсть? Якщо і їсть, таке враження, що воно з неї швидше виходить, аніж входить у неї. Я чув, що вона вночі ходила коридорами. Я теж не сплю, коли Місяць повний. Марто, вона щось задумала! А те, що вона задумала — недобре. Припильнуй її. Але якщо хтось щось собі вирішить, тут уже нічим не допоможеш. Є такі, що думають, ніби людина може вбити себе, просто переставши дихати. Я в це не вірю, але вона на вигляд є такою, що здатна на все. Вона — вроджена дітовбивця!

МАРТА: Чому ти гадаєш, що вона дітовбивця?

ГАСАН: А що їй ще залишається?

МАРТА: Чи це в такому разі злочин?

ГАСАН: Злочин є злочин, навіть якщо він неминучий.

МАРТА: Вона добра дівчина.

ГАСАН: Добра, мила дівчина. Шкода! Зараз вона, як човен, який настільки дірявий, що мусить потонути.

МАРТА: П’яний ідіоте!

ГАСАН: Ідіот — можливо. Це від Бога, але п’яний — оце ні, Бог милував.

МАРТА: Принеси ще води.

ГАСАН: Принесу, чому ж не принести. Тут вранці був якийсь чоловік. Залишив ось цей мішок. У ньому різні наїдки. Є борошно, є й м’ясо. (Витягає низку дукатів, роздивляється проти світла, один дукат пробує на зуб). Це, каже, від Мілоша. Вашого капітана.

Азра одразу починає блювати. Марта їй допомагає, миє її.

ГАСАН: От бачиш, це твої бульйони, які б і мерця на ноги поставили. Навпаки, вони й здорового зведуть у могилу. Дай їй поїсти. Нехай нажереться м’яса — і стане їй краще. Якого Мілоша, питаю я, а карлик показав ніж, припав до землі і відповз у кущі. (Плює в мішок.) Тьху, щоб ти здох. Я собі зранку подумав, якого кольору зміїна кров? Якщо мене стара пам’ять не підводить, зеленаво-жовтава, як коли немовля обкакається. Ні, я одного разу бачив розчавлену змію: кров чорна, як найтемніша темрява. (Подивився ще раз у мішок і плюнув усередину.)

7. Ігри зв’язування

Підвал лікарні.

Азра тупо витріщається з-під покривала. Марта шукає воші, сидячи на своєму ліжку. Гасан, приходу якого вони не помітили, деякий час стежить за ними.

ГАСАН: Буде напад.

МАРТА: Хто?

ГАСАН: Невідомо.

МАРТА: Звідки ти знаєш, що буде напад?

ГАСАН: Передчуття.

МАРТА: З півдня?

ГАСАН: Не сказано.

МАРТА: Чи з півночі?

ГАСАН: Можливо. Увірвалися сьогодні вранці у село.

МАРТА: Хто?

ГАСАН: Спалили. Вбили.

МАРТА: Кого, Гасане, чоловіче божий?

ГАСАН: Всіх.

МАРТА: В ім’я якого бога?

ГАСАН: Не питалися.

МАРТА: Але ж відомо, мусить бути відомо!

ГАСАН: Хто наказав, той стер і сліди.

МАРТА: Оті з того берега?

ГАСАН (погладжуючи свою горлянку): Перерізали все, що рухалося.

МАРТА: Треба закрити вікна мішками.

ГАСАН: Закрив.

МАРТА: Води.

Гасан показує на пластмасову каністру біля своїх ніг.

МАРТА: Решта — в руках Божих.

ГАСАН: Якого, жінко, я тебе зараз питаю, якщо нас тут троє, а богів не злічити?

МАРТА: О, це дуже добре.

ГАСАН: Це було добре.

МАРТА: Бо це місце, Гасане, зараз — Вифлеєм!

ГАСАН: Смердюча стайня, повна гною та гівна.

МАРТА: Вифлеєм був стайнею. Ми зараз стоїмо у самому центрі Світу.

ГАСАН (захлинається від сміху): Ми — гівно, що смердить з його дупи.

МАРТА: Якщо прийдуть оті з того берега (швидким рухом «ріже» свою горлянку), я кинуся їм до ніг, Господи, помилуй, а година урочиста з нею і в неї, Господи, помилуй, Христос народився!

ГАСАН: Геть звідси, досить вже цього смороду.

МАРТА: Якщо прийдуть твої святі воїни, ти падаєш на коліна, ілалла, Аллах, заклинаєш Богом і просиш.

ГАСАН: Я нічого не знаю.

МАРТА: Якщо прийдуть оті причепурені, тоді ми одразу: «Три царі, дайте нам дари дитинці!»

ГАСАН: Якщо прийдуть оті з шашечками, тебе вони відпустять. Ти їхня вдова. Але до цієї, хто до неї прийде?

МАРТА: На що ти натякаєш, Гасане?

ГАСАН: Чи вона чує, чи щось говорить?

МАРТА: Що ти маєш на увазі, чоловіче?

ГАСАН: Якщо вона говорить, то якою мовою говорить? Зараз все непевне.

МАРТА: Азра має бути з твого племені.

ГАСАН: Якби було щось відомо, але річ у тому, що не відомо нічого. Я маленька мишка, нічого не знаю... Тільки роблю капості, їм та випиваю!

МАРТА: Почнемо з початку.

ГАСАН: Я не слухаю й не чую, ля-ля-ля!

МАРТА: Її міг би шукати хтось з їхнього села.

ГАСАН: Нема, нема, mortus ... ля-ля-ля.

МАРТА: Може, її шукає її хлопець або навіть чоловік?

Гасан посерйознішав. Мовчить.

МАРТА: Та це ж врешті-решт нормально.

ГАСАН: Я б їй чогось такого не побажав.

МАРТА: Про що ти?

ГАСАН: Чи ти бачиш, дурна корово, що з нею сталось?

МАРТА: Це видно з Місяця. Як Китайську стіну.

ГАСАН: Чи ти бачиш, що з нею зробили?

МАРТА: Чекай. Давай поступово. Розмовляймо спокійно, як дві зацікавлені людські істоти.

ГАСАН: Я маленька мишка, нічого не зна...

МАРТА: Спокійно. Крок за кроком. Ти кажеш: з нею щось зробили.

ГАСАН: Ти сліпа чи що?

МАРТА: На неї не зійшов Бог з хмари.

ГАСАН: Точно не зійшов.

МАРТА: Отже, не Бог з хмари. Добре. Щось зробили.

ГАСАН: Свинство, якщо ти питаєш мене.

МАРТА: Добре, свинство. Але хтось це свинство зробив?

ГАСАН: Абсолютно точно, їх було багато.

МАРТА: Звідки ти знаєш?

ГАСАН: Хіба я казав тобі, що щось знаю?

МАРТА: Ти сказав, що їх було багато.

ГАСАН: Ти мене дістала; те, що їх було багато, багато разів багато, про це тут говорить кожне дерево.

МАРТА: А якщо говорить кожне дерево, чому ж ти тоді боїшся?

ГАСАН: Я не боюся.

МАРТА: Боїшся тому, що знаєш, а це сьогодні шумить у кожній кроні!

ГАСАН: Я нічого не знаю.

МАРТА: Ти сказав щось про свинство.

ГАСАН: Ти перервала мене на півслові... А я мав на увазі щось зовсім інше. Але вже як хочеш. Так є. ЗАРАЗ про це розповідає кожен пень. Уже завтра список скоротиться до п’ятьох-шістьох підозрілих типів, які тут і там на щось натякнуть, ніби плетуть якісь загадки. Залишиться потім ще якийсь божевільний, який крізь замкову щілину щось бачив і через те й справді не може заснути. А потім небесні жорна ще трохи покрутяться... Один з тих багатьох, який, п’яний як чіп, вграв свого часу цей нещасний мішок з кістками, повіситься, а всі будуть запитувати, чому, був доброю людиною і добрим батьком. І шлюс. Немає ні такого густого сита, ні такого вузького вушка голки, крізь які не прослизнув би той, кого ніхто не хоче ні бачити, ні запам’ятати. Все це невдовзі