Нечуй-Левицький - Бурлачка, Нечуй-Левицький

s7">- Ні до кого не піду,- сказала молодиця,- а, може, сестро, взяти собі хустку! - сказала молодиця до однієї дівчини.- Та й гарні ж хустки! Таких хусток і в Богуславі, і в Лисянці не знайдеш.

- Я візьму собі на спідницю отого червоного,- сказала дівчина.

- То й я візьму на спідницю,- сказала молодиця.

Ястшембський одміряв аршином їм обом червоної матерії на спідниці.

Дівчата ходили од однієї матерії до другої, лапали руками, слинили крадькома й терли в пальцях, щоб спробувати, чи не одстає фарба, і вибирали собі, хто на юбку, а хто на спідницю. Василина стояла серед хати й не знала, котру матерію собі вибрати. Вона ще зроду не мала ні одної спідниці та юбки з таких чудових матерій. В неї очі розбігались од однієї матерії до другої. Вона не знала, чи взяти собі зелене, чи червоне, чи жовтогаряче.

- А ти, Василино, вибрала вже собі на спідницю? - спитав її пан і вщипнув за щоку.

Василина зросла в малому селі, в лісі й не звикла до таких панських жартів. Вона одказала йому грубо, неначе парубкові.

- Гетьте! Чого це ви лізете до мене?

- Оце яка недоторкана! Чого ти так брикаєшся? - сказав пан, сміючись, і знов вщипнув її за плече.

- Одчепіться од мене! - крикнула Василина на всю хату.

Всі в хаті засміялись.

- Оце яка ти дика! А як з тобою парубки жартують, то ти, правда, не брикаєшся? - сказав пан.

- Оце, господи! Хіба я коняка, щоб брикалась,- знов гукнула дико на всю хату Василина.

Парубки зареготались; дівчата затулялись рукавами.

- Гарна дівчина, та любить гедзкатись,- сказав пан,- ось я тобі одріжу на спідницю оцієї червоної матерії, то, може, ти перестанеш хвицатись.

Василина глянула на червоні розкішні квітки, розкидані по зеленому полі, і втихомирилась.

- Ну, що? Чи одрізати на спідницю? - спитав пан.

- Та вже ж одріжте,- сказала Василина.

- А будеш робити в мене ціле літо? - спитав пан.

- Та вже ж буду,- сказала Василина, не зводячи очей з квіток.

Василині здалося, що ті квітки аж запахли, як на городі.

- Може, ти в мене наймешся за дробинницю? Чи вмієш курям їсти давати? - спитав пан.

- Ще й цього не вміла б,- сказала Василина.

- Ну, то як же буде? Чи наймешся в мене, Василино? - спитав пан.

- Як батько скажуть, то, може, й наймуся аж восени, бо тепер треба заробляти гроші на подушне; тепер батько не пустять,- сказала Василина.

- Ну, приходь до мене з батьком восени та й ставай на службу.

Молодиці й дівчата знов осміхнулись і позатулялись рукавами.

- Як станеш в мене на службу, то я тобі ще одріжу на юбку або на керсет оцієї, матерії,- сказав Ястшембський, показуючи на високу конторку, на котрій висіла дуже гарна матерія з червоним дрібним маком та рожами по чорному полі.

Василина глянула на ту матерію й не могла одвести од неї очей. Чудові червоні маківки неначе цвіли, як на городі, в зеленому листі, а між тими вінками вилися переплетені з листом червоні рожі та пуп’янки. Вона дуже любила квітки, стрічки та гарні матерії, а в батька не було за що справляти та вбиратись.

- Ну, а ви, хлопці! Вибирайте собі, хто шапку, а хто пояса,- сказав пан до хлопців.

Хлопці стояли коло порога і поводились багато не так сміливо, як дівчата. Ястшембський зняв шапку з кілка і насунув на голову одному парубкові.

- Що, гарна шапка? - спитав пан у хлопця.

- Авжеж гарна,- сказав хлопець.

- Як будеш в мене робити ціле літо, то візьми оцю шапку на гостинець,- сказав пан.

- А чом же! Як дасте, пане, шапку, то буду робити, бо мій батько не хоче купувать мені нової шапки,- сказав парубок.

- Та як надінеш оцю шапку, то всі дівчата на селі подуріють,- сказав пан.

Парубок осміхнувся, скоса поглянувши на дівчат, взяв шапку й подякував. Ястшембський роздав парубкам шапки й пояси і замкнув контору. Василина несла в руках шматок нової свіжої матерії і не могла надивитись на неї.

Молодиці й дівчата вийшли за двір і все роздивлялись на свої гостинці. Василина пішла додому через греблю і на самоті під вербами ще раз розгорнула матерію й притулила до свого стану. Для неї здалося, що вона вся зацвіла квітками, як калина в лузі. Василина, йдучи через греблю, обернулась, глянула вгору, де зеленів панський садок, і їй здалося, що вся гора неначе була вкрита червоним маком та рожами. Вийшла вона за село, глянула на зелене поле,- и там неначе цвіли рожі. А пишне сонце сяло на садках, на вербах, на ставку. Вода блищала, як золото. Гаряче сонце дражнило молоду душу. Ввесь світ неначе разом зацвів рожами та маківками перед очима в молодої дівчини.

«Як наймуся в пана та зароблю грошей, то куплю собі десять разків доброго намиста, справлю червоні чоботи, накуплю нових квіток та стрічок, та так вберуся, що всі хлопці на селі подуріють»,- думала Василина, йдучи в Комарівку лісом.

Василина оддала батькові гроші і розказала, що посесор хоче найняти її за птичницю або й горничну.

- Не пущу я тебе в найми до панів,- сказав батько,- коли хоч, то наймайся в мужика.

- А хіба ж мужик дасть їй на рік двадцять карбованців? - сказала Паляничиха.- Дівці треба кожуха й намиста, треба й на рушники дбати. Не сьогодні-завтра до неї прийдуть старости. Нехай наймається, коли трапляється добра служба.

Паляник не любив панів, одначе знав, що жінку трудно переговорити, і тільки махнув рукою.

Василина цілу весну їздила на буряки і часто ночувала в курені.

- Ой, гарно на буряках! - хвалилася Василина дівчатам. - З ким хочу танцюю, з ким хочу гуляю, і ніхто за те й не питає, й ніхто за те не лає.

Минули жнива, і Василина впросила матір, щоб вона одвела її на службу до журавського посесора. Паляничиха повела дочку в Журавку. Вони вступили з Василиною в панські покої і