Льюїс Керрол - Аліса в країні чудес, Льюїс Керрол

щось з’їсти або випити. Але виникає питання, що саме?

Це справді було важке питання: що саме? Аліса придивлялася до квітів і трав, але нічого придатного для даного випадку не бачила. Зовсім недалечко ріс великий гриб, майже такий заввишки, як вона сама. Коли вона заглянула під нього, потім оглянула його з усіх боків, їй спало на думку подивитися, що робиться зверху.

Вона стала навшпиньки і зиркнула поверх гриба. Там її погляд зустрівся з поглядом великої блакитної гусениці, що сиділа на грибові, склавши лапки, і спокійно попихкувала великою люлькою, не звертаючи уваги ні на Алісу, ні на що-небудь взагалі.

 

РОЗДІЛ V.
ПОРАДА ГУСЕНИЦІ

 

 

Гусениця і Аліса мовчки дивилися одна на одну. Нарешті Гусениця вийняла з рота люльку і звернулася до Аліси млявим, заспаним голосом:

- Хто ти така? - поцікавилася Гусениця. Такий початок не заохочував до продовження розмови. Аліса відповіла досить невпевнено:

- Я... я вже й сама не знаю, пані, саме зараз... у всякому разі, я знаю, хто я була, коли прокинулася сьогодні вранці, але з того часу я вже кілька разів мінялася.

- Що ти хочеш сказати цим? - суворо запитала Гусениця.- Розкажи про себе.

- Боюся, пані, що я не зумію розказати про себе,- мовила Аліса,- бо я перестала бути сама собою, розумієте.

- Нічого не розумію,- заперечила Гусениця.

- Боюсь, що я неспроможна висловити це ясніше,- дуже ввічливо відповіла Аліса,- бо перш за все, я неспроможна зрозуміти цього сама. Стільки разів протягом одного дня змінити свій зріст - це так збиває з пантелику!

- Аж ніяк,- заперечила Гусениця.

- Ну, може, ви поки що цього не відчуваєте,- сказала Аліса,- але коли вам треба буде перетворитися на лялечку - а вам доведеться рано чи пізно, розумієте,- а потім на метелика,- гадаю, ви будете почувати себе не зовсім приємно, чи не так?

- Анітрошечки,- відповіла Гусениця.

- Можливо, ви сприймаєте не інакше,- зауважила Аліса,- але я знаю, що почуваю себе дуже неприємно.

- Ти! - з презирством промовила Гусениця.- Хто ти така?

Отже, вони знову повернулися до того, з чого починалася розмова. Алісу трохи дратувала манера Гусениці робити такі надто вже короткі зауваження, тому вона випросталася і дуже поважно заявила:

- Гадаю, спершу ви повинні сказати мені, хто ви?

- Чому? - запитала Гусениця.

Це нове запитання знову загнало Алісу в безвихідь. Оскільки вона не могла придумати ніякого підхожого мотиву, а Гусениця, здавалося, була в дуже поганому настрої, то вона рушила геть.



 

- Вернись! - покликала її Гусениця.- Я маю сказати тобі щось важливе.

Це вже подавало якусь надію, тому Аліса повернулася.

- Тримай себе в руках,- сказала Гусениця.

- Це все? - запитала Аліса, з усіх сил намагаючись стримати свій гнів.

- Ні,- відповіла Гусениця.

Аліса подумала, що все одно їй нічого більше робити, то можна почекати, може й справді вона почує щось путяще. Кілька хвилин Гусениця мовчки попихкувала люлькою, нарешті підняла руку і вийняла її з рота, а потім заговорила:

- Отже, ти вважаєш, що мінялася, так?

- Боюся, що так, пані,- сказала Аліса.- Я неспроможна пригадати того, що колись знала... І я не буваю однакових розмірів навіть десять хвилин підряд.

- Не можеш пригадати чого саме? - допитувалася Гусениця.

- Ну, я пробувала читати вірш «Хороша перепілонько», але вийшло щось зовсім не те! - відповіла Аліса дуже сумним голосом.

- Прочитай «Ти старий, любий діду»,- запропонувала Гусениця.

Аліса згорнула руки і почала:



 

- Ти старий, любий діду,- сказав молодик,-

І волосся у тебе вже сиве,

А стоїш вверх ногами й до цього вже звик,-

На твій вік це не дуже красиво.

 

- Молодим,- мовив дід,- я боявсь неспроста,

Що це може відбитись на мізку,

Та моя голова - я вже знаю - пуста,

На ній можна стояти без риску.

 

- Ти старий,- знову каже юнак до дідка,-

І, нівроку, гладкий, як діжчина.

А в переверти йдеш, крутиш хвацьки млинка,

Ти скажи мені, в чому причина?



 

- Молодим,- мовив дід,- всі сустави собі

Розтирав я чарівною мастю,

Коли хочеш - за гроші хороші й тобі

Дам коробочку-дві того щастя.

 

- Ти старий, в тебе шелепи наче й слабкі.

Не вжувать їм нічого, крім здору,-

Та ти гуску з кістками строщив залюбки,

Де ти взяв таку силу бадьору?

 

- Молодим,- мовив дід,- я постійно сваривсь

Із дружиною в день по три рази,

І від того мій рот на весь вік укріпивсь,

Мов стальні мої щелепні м’язи.



 

- Ти старий,- каже хлопець,- і, справа ясна.

Твої очі вже добре не бачать,

А на кінчику носа ти держиш в’юна;

Хто навчив тебе, діду, трюкачить?

 

- Я тобі відповів вже на троє питань,

Та дурний все одно не мудрішає.

Ти з дурницями, хлопче, від мене відстань,

Вимітайся, бо вижену втришия!



 

- Ти читаєш вірша не вірно,- сказала Гусениця,

- Не зовсім вірно, боюся,- несміливо зауважила Аліса.

- Зовсім не вірно, від початку до кінця,- рішуче заперечила Гусениця. Кілька хвилин панувала тиша.

Першою заговорила Гусениця.

- Якою завбільшки тобі хочеться бути? - запитала вона.

- Та байдуже якого росту,- поквапливо відповіла Аліса,- аби не так часто мінятися, розумієте.

- Я не розумію,- сказала Гусениця.

Аліса промовчала. Ніколи в житті їй так настирливо не заперечували, і це починало її дратувати,

- Зараз ти задоволена своїм зростом? - запитала Гусениця.

- Бачите... мені б хотілося бути трішечки більшою, пані, якщо ви не проти,- почала Аліса.- Три дюйми - це такий нікчемний зріст!