Валентин Ісаакович Річ - Мушкетери, Валентин Ісаакович Річ

ПЕРЛАМУТРОВЕ ОЗЕРО КРП СЄДИХ

Літак сильно гойднуло. Григорій заховав бумажник у кишеню. Машина пішла на посадку.

Хмари розійшлися, і внизу яскраво заблакитніло море з білими поплавцями кораблів. Скраю воно було облямоване блискучим мереживом прибою.

Але ось море нахилилося і пішло кудись убік, а прямо на літак почала насуватися стрімка коричнева гора з темно-зеленими плямами. Потім гора теж нахилилась, і літак почав провалюватись униз.

Назустріч побігли зграйки білих хаток з червоними дашками, потім кілька іграшкових димарів з іграшковим витким димком, потім вигулькнуло справжнє місто — з багатоповерховими будинками, різнобарвними цяточками автомобілів і довгастими трамваями.

Мотори перестали ревіти. Зовсім близько шалено промайнула бетонна стрічка посадочної смуги.

Через три години маленький бувалий “додж” вибіг з міста і помчав уздовж невеличкої гірської річечки в напрямку гір, що півколом заступали обрій.

— Не знаю, чи пощастить проїхати, — сказав шофер, немолодий смаглявий чоловік, з такими ж точно вусами, як у Григорія. — Я зроблю все, що зможу, але пан не мусить сердитись, якщо це не вийде. Я відразу попередив пана, що на дорозі в Хірбет стоять застави.

— Тайм із маней! Час — гроші! — сказав Тарасюк. — У мене мало часу. Тому ви одержите вдвічі більше, якщо приїдемо сьогодні… А давно у вас тут стан облоги?

— Ніякої облоги немає, просто водії кажуть: сьогодні ввечері краще не їздити, на дорозі будуть застави, — відповів шофер.

— А чому?

— Зараз ніхто не знає. А мине тиждень — все буде відомо! Як з печерами…

— З якими печерами?

— А тижнів зо три на всіх дорогах, що ведуть у Хірбетські гори… Та що там на дорогах — на всіх стежках з’явилися жандарми! Стоять і нікого не пускають. І стояли так днів з десять. А знаєте, що сталося? Виявляється, губернаторові розповіли, що в горах є печера, а в печері — скарб, сто глечиків золотих монет. От він і наказав оточити гори й нікого туди не пускати, а сам викликав з Америки найкращих шукачів…

— Ну і як-знайшли скарб?

— Звичайно, знайшли. Якби не знайшли, то й досі нікого б не пускали у печери.

— А зараз пускають?

Шофер у відповідь кивнув.

— І ви самі теж там були?

— Звичайно! Всі були!

— І знайшли що-небудь? Хоч одну золоту монету?

Шофер лише усміхнувся.

Дорога врізалась у гори і хитромудро запетляла. Ще п’ять чи шість разів відкривалася на поворотах блакитна морська гладінь, а потім машина помчала вузьким тунелем поміж скель. Час від часу тунель перетворювався в нешироку долину, а схили ставали пологішими. Серед темної зелені листя рожевіли незнайомі квіти.

В одній такій долині водій зупинив машину біля невеличкого будиночка із світлого каменю. Звелівши Тарасюкові чекати, він увійшов до будинку.

За хвилину вибіг назад, скочив на своє сидіння, увімкнув мотор і, розвернувши машину, не кажучи ні слова, погнав її назад. Неподалік від початку долини дорога спускалася до самого берега річки. Власне, річкою її не можна було назвати. Це був потік метрів п’яти-шести завширшки з дрібної, добре промитої гальки, і тільки посередині цього кам’яного потоку шумував і булькав струмочок.

Машина тихенько з’їхала на кам’яне річище і, ідучи по ньому, стала віддалятися од шосе. Лише тоді, коли машина від’їхала далеченько, шофер зупинив її і з полегкістю зітхнув:

— Мало не вскочили в халепу! Добре, що хлопці попередили! Я піду до шосе, гляну навколо…

Він вискочив із “доджа” і зник у прибережному чагарнику.

Тарасюк теж виліз з машини. Витяг з багажника і заховав про всяк випадок у кущах чемодан.

Поклав до кишені ключ від запалювання, який залишив шофер і, шурхочучи галькою, рушив у тому ж напрямку.

Шосе було ще приховане деревами, коли Тарасюк почув важкий гул — мабуть, їхала якась дуже навантажена машина. Він побіг по вузькій стежечці до шосе, заховався за густим чагарником. Повз нього з оглушливим тріском промчали два мотоцикли з поліцейськими. Потім виповз тягач військового зразка з довгим шестивісним причепом. Причеп мав високі борти, тому роздивитися, що було в кузові, не вдалося.

Як тільки Григорій вирішив вийти на шосе, знову почувся тріск мотоциклів. За мотоциклами проїхав ще один тягач з причепом:

Потім настала довга перерва.

Тарасюк вернувся до машини, знову поклав чемодан у багажник і став терпляче ждати.

Минула година, півтори — шофера не було.

Час від часу од шосе долинав приглушений тріск і відразу ж після нього сильний гул. Рух ішов повним ходом!

Почало смеркати. Великі, а за ними й малі зорі встелили темно-синє небо. Під колесами машини, немов скло, вигравала вузька течія струмка.

Нарешті неподалік зашурхотіло каміння, і почувся знайомий голос:

— Живі?

— Умер! — спокійно відказав Тарасюк.

— Зачекаємо до ранку чи спробуємо проскочити?

Григорій подивився на годинник. Пів на другу.

— Догнав — не догнав, а погнатися можна, їдьмо!

Шофер увімкнув мотор і вивів “додж” на шосе.

Вони проїхали долину з будиночком, що невиразно білів, і знову