Григор Угаров - Невидимий риф

— Я на вас звіряюсь, капітане!

— Присягаюся хвостом кашалота, сер, що все буде гаразд! Повірте старому морському вовкові!

Жозеф Браун поглянув на годинника й квапливо розпрощався:

— До побачення, сер.

Загорський підвівся. Жозеф Браун потиснув йому руку, тримаючи в міцних зубах люльку з нікельованим вічком:

— Я чекатиму на телевізіограму.

— Будьте напоготові, сер Браун, ми можемо вирушити щохвилини.

— Вирішуйте самі.

— Це ми вирішимо вдвох з вами, — заперечив професор.

— Я під вашим началом разом з кораблем і екіпажем. Отже, ви для мене, по суті, — адмірал!

Двері гучно грюкнули, і за ними почулися кроки, що швидко віддалялися. Коли двері зачинялися, на підлогу впав аркушик паперу. Професор підняв його. Найдрібнішим з усіх шрифтів, які доводилось бачити Загорському, на клаптику паперу було надруковане все те, про що допіру буркотів Жозеф Браун: опис корабельного обладнання, список екіпажу, кількість непорушного запасу води, харчів, палива, розподіл посад. Загорський перебіг очима дрібні рядочки тексту, погляд його знову спинився на прізвищі «Макс Шнайдер-Акула». Та це тривало якусь мить. Невдовзі вчений поринув у свої думки й геть забув про Акулу.

Професор Загорський відклав доповідь, випростався й підвів очі на рельєфну карту. Яскраво-синя морська широчінь, перетята білими лініями горизонталей, з усіх боків оточувала коричневий, схожий на нирку, острів з численними затоками, мисами та бухтами. Крива, примхливо звивиста берегова лінія свідчила про одвічну боротьбу моря з суходолом.

На столі лежала розгорнена книжка в шкіряній оправі з чіткими золотавими літерами на грубому округлому корінці. Загорський вчитувався в підкреслені червоним олівцем рядки:

«Острів Абалула»!

Ця назва досі не привертала його уваги. Він і не гадав, що колись йому доведеться побувати на цьому клаптику землі, який загубився десь у хвилях океану, — на маленькому острівці, що його відкрив Кук, а згодом мимохідь вивчив антрополог Тур Хейєрдал після того, як дістався до Фатохіви на славнозвісному плоту «Кон-Тікі». В чому ж особливість цього острова? Де криються джерела тих таємничих сил, які так дивно виявляються останнім часом? На острові є згаслі й два діючі вулкани, в його надрах багаті поклади магнетиту, хрому, цинку, вольфраму. Діючі вулканічні кратери періодично випускають гарячу пару, викидають фонтани розпеченої лави, і тому привертають до себе увагу вчених. Оце й усе, про що сказано в книгах. Який зв'язок може мати вулканічна діяльність з таємничими силами, що оточують Абалулу? Приміром, у Чілі теж є діючі вулкани, які активізувалися останнім часом і кілька років тому завдали населенню багато лиха. Крім вибухів вулканів, на Чілі часто бувають сильні землетруси, бурі й поводі, проте таких невидимих сил, як на Абалулі, там не спостерігали.

«Ост-рів А-ба-лу-ла!» — по складах повторив Загорський і, запалившись якоюсь ідеєю, заходився швидко гортати сторінки книги.

«Що ж означає це загадкове явище? — мучився у здогадах професор. — Це можуть бути якісь промені або потужне магнітне поле, що в ньому за певних умов згасає навіть полум'я вогню!»

Професор здригнувся. «Полум'я!» — повторив він подумки. Загорський зняв телефонну трубку й набрав п'ятизначний номер.

Йому відповів жіночий голос. Напевно, міс Кердж. Загорський назвався. Після короткої паузи з трубки долинув знайомий хрипкуватий голос директора.

— Я вас слухаю, сер!

— А чи згасли на кораблі лампи?

— Цього я вам не можу сказати, сер, — ввічливо відповів Фенімор Кріпс.

— Але ж ви повинні були знати про це! — наполягав фізик.

— Такі дрібниці мене не цікавили, — виправдовувався Кріпс.

— Дрібниці! — вигукнув Загорський. — Це не дрібниці. Це, можливо, ключ до розв'язання незвичайного явища природи!

— Для фізика — це так, а для торгівця така дрібниця не має ніякого значення! — відказав Фенімор Кріпс.

— А може, хтось таки знає про це?

Кріпс зітхнув:

— На жаль, як я вам уже сказав, весь екіпаж корабля загинув!

Загорський поклав трубку на важіль. Він уже шкодував, що звернувся до Кріпса з таким запитанням. Хіба можна було чекати іншої відповіді від людини, яку, крім бізнесу, ніщо не цікавить!

Через дві години між професором Теодором Загорським і його смаглявим асистентом Абдулом Хамідом відбулася на перший погляд спокійна, а насправді дуже запальна розмова, майже суперечка. Загорський часто провадив такі дискусії з молодим, амбітним і темпераментним арабом. Здебільша не для того, щоб розв'язати якусь проблему, а просто, щоб перевірити його знання, його бистрий розум.

Коли асистент зайшов до кабінету, Загорський зустрів його запитанням:

— Ми вже з вами говорили про вашу наступну подорож?

— Так, сер, — кивнув головою Хамід.

— Мета подорожі вам зрозуміла?

— Так, сер.

— Але ж ми з вами фізики, і від нас залежить, як обладнають корабель для дослідів. Ми маємо скудні відомості про те загадкове явище. Як на мою думку, то в наш час не буває нічого загадкового. Те, що на перший погляд може здатися дивним таким людям, як Кріпс, — науці вже добре відоме. В даному випадку мені здається, що ми матимемо справу з потужним магнітним полем. Абдул Хамід нервово сіпнувся.

— Потужним магнітним полем?! — повторив він.

— Чи ви не згодні зі мною? — допитливо глянув Загорський, сподіваючись, що асистент висловить свої заперечення. — Хіба не можна припустити, що корабель увійшов у зону потужного магнітного поля?

В голосі професора асистент уловив прихований виклик.

— Ні, — рішуче змахнув рукою Хамід.

— Чому — ні? — спокійно запитав Загорський. — Я слухаю вас.

— Силові лінії магнітного поля в металі замикаються. Тому всередині металевої сфери, яка перебуває в потужному магнітному полі, магнітне поле дорівнює нулю. Це ж елементарно, сер.

— Так, так, — хитнув головою Загорський. — Я слухаю вас, далі!

— А корабель і всі його двигуни обшиті металом. Такі принаймні сучасні кораблі. Отже, якщо вони обшиті металом, то магнітне поле не може подіяти на пальну суміш.