Степан Дмитрович Ревякін - Гуляйполе

Бухарін залився сміхом. На нього грізно блимнув Дзержинський, і той остовпів на місці.

— Так чого? — ще раз перепитав Ленін.

Фелікс мовчав і продовжував хитати головою. Ленін звернувся до Бухаріна:

— Говори, Миколо... При мені не бійся його... Я не здам тебе до Луб'янки.

Бухарін відповів:

— Йому, товаришу Ленін, коли непритомніє від екзикуцій, чортинята тикають під ніс якусь смердючу рідину і кажуть, що то — одеколон. Ото від цього "одеколону" так крутить головою.

Тепер зайшовся у саркастичному сміхові Ілліч. А коли заспокоївся, попросив все того ж Миколу:

— А тепер розкажи, товаришу Бухарін, як там поживає у вашій печері наш іудушка Троцький?

— Ой! Він взагалі — і сміх і гріх... Без сліз не розкажеш.

— І все-таки... Чому його, до речі, сьогодні немає тут?

— Хіба йому до наших зборів? — відповів Бухарін. — Ви ж усі чуєте, як він ночами кричить. Ото з нього чорти одну ніч знімають, мов з кабана, шкіру, а вже наступної ночі прибивають її до тіла цвяхами. Це він на сьогоднішньому оберті Всесвіту спокутує гріхи якраз за Україну: за те, що знущався над нею у 20-х роках 20-го століття і категорично відмітав її волю й незалежність від Росії.

— А дулі отакенної ці хохли не хочуть?! — вигукнув Ілліч Ще й скрутив з своїх худеньких немічних пальчиків примітивну дулю. — Чого захотіли? Незалежності від Росії... Ні, батенька, Цього вони не дочекаються від нас ніколи.

Хтось постукав у двері.

— Заходьте, — дозволив Ленін.

З'явився кремезний, у соболиній шубі чоловік з роскішною сивуватою бородою. То був перший Президент Української Народної Республіки Михайло Грушевський. Він ще з порога накинувся на зборище більшовиків:

— Чув, панове, як ви, навіть тут, у Пеклі, не каєтеся і не визнаєте України як вільної і незалежної від Росії держави.

Усі принишкло і, здається, насторожено дивилися на прибульця. Лише Ілліч хитрувато перехиляв велику, на худій шийці голову то вліво, то вправо, думаючи, що відповісти.

А Грушевський продовжив:

— Та нехай суддею буде для вас, більшовиків, Бог.

Ленін сполошився:

— Тільки не Бог! Ми, більшовики, безбожники. У нас суддя і пан інший — Диявол чи, як ви, українці, його називаєте, Люципер. Так що від свого безжального Господа нас звільніте, пане Грушевський.

— Я прийшов до вас не для з'ясування, хто вам суддя... Усім і без мене відомо, що для людей і людства суддя один — Усевишній, бо він є початком і кінцем життя нашого. Я завітав сюди тому, що хочу почути вашу думку про Махна. Справа в тому, що його душа й досі між Небом і Землею, ні в Пеклі, ні в Раю. Постійно над нею висить на павутині Дамоклів меч... Нещодавно Махно написав на нашу громаду листа... Тож ми хочемо про його складну долю нагадати Творцеві... Що з цього приводу скажете ви, більшовики? Адже з вашої милості Нестор Махно стільки нагрішив!.. Стільки залив за шкіру сала своєму українському народу!.. Тож нести хрест на Голгофу разом з ним мають і більшовики.

— Звинувачення категорично відмітаю!.. Категорично! — перебив Ленін гостя. — І не здумайте мені про щось подібне сказати Богу! Ми застосуємо для вас жорстокі санкції...

Ленін не договорив своєї думки, бо цієї миті несподівано для всіх присутніх увійшов Диявол і відразу ж, без всякого "добридень", накинувся на Ілліча:

— Що, Ульянов, знову взявся за своє давнє ремесло? Таємні партійні збіговиська? Маївки? Якусь терорестичну акцію задумали? Когось убити чи пограбувати на Землі, а може й зле вчинити тут? Знаю я вашу більшовицьку братію, як свої п'ять, чи пак, шість пальців... Мені тільки не вистачало в Пеклі ваших переворотів!.. За це тобі, Володимире Іллічу, дам на сніданок додатково аж трьох зайців. І не здумай скиглити! Сам у твою ненажерливу пельку запхну.

Ленін скривився, як середа на п'ятницю, і завив справжнім вовчим голосом. Та невдовзі замовк, щось подумав, побадьорішав і випалив одним подихом:

— Це він, мій Світоче, збиває нас з пантелику! — показує на Грушевського. — Він каламутить у наших казанах смолу. Його треба сюди, в Пекло, а нас — на його місце.

Диявол розсміявся:

— Молодець, Ульянов, — наче сам з собою говорить. — Видно зразу, що ти — моя суть і крихітка: усі біди й невдачі валиш на тих клятих буржуїв і гнилих інтелігентів... Але ж не забувай, що ти зараз у іншому світі, і тут панує Божа справедливість. Тож ніяк тобі від додаткових трьох зайців на сніданок не відкараскатися... І все-таки, чого зібралися? Тільки без обману.

— Цей хохол, мій Світоче, заступається за свого землячка Махна, — відповів Ленін, хитро примруживши ліве око. — А ми, комуністи, кажемо, що місце "батьки" поряд з нами... Може нас, Світоче, розсудиш, щось своє