Януш Пшимановський - Витівки Йонатана Коота

спочатку шаснув у кущі, то потім…

— Потім, перед тим! Яке це має значення? Я голодний!

— То потім, — терпляче повторив Овальний, — він не зміг би довідатись від нас, хто що любить.

— Хіба що з-за кущів, — пролунав оксамитовий баритон, і з-поміж дерев вийшов Коот, несучи на спині якусь велику річ.

Ніхто йому не відповів, бо той, що сидів на горобині, був розлючений, а той, що лежав у воді, присоромлений.

Йонатан скинув торбу, випростав лапи й заходився тут-таки над водою біля горобини складати різне паліччя. А що і Крилатий, і Овальний мовчали, то він упівголоса підспівував собі під вусом:

Лісом-бором іде кіт, Голод підтягнув живіт.

— Нехай собі кіт іде з підтягнутим животом, як має охоту, — сам до себе тихенько цвірінькнув Ерик, — а з мене досить голодних пригод, на світанку дам звідси дьору.

Хліба, солі не шкодуйте, Мандрівника почастуйте. Хоч нещасний вигляд має, Господарів не минає.

Спів Коота зачепив Повзика за живе. «Як уже хтось і має співати, то тільки птахи», — подумав він і зухвало засвистів:

Ой дана, моя дана, Перебуду лиш до рана.

Внизу блиснула іскорка, яка за мить переросла в пломінчик, а пломінчик уже перетворився на полум’я, точніше, на два полум’я, бо плесо затоки віддзеркалювало вогнище, що його розпалив на березі Коот із сухих гілочок.

Ліпше вдома горох їсти, Ніж на війні рибу в тісті. Ліпше вдома капустина, Ніж на війні буженина.

Йонатан, мугикаючи приспів цієї дуже давньої воєнної пісеньки, розстеляв на траві лляну скатертину і розставляв на ній банки, склянки і бляшанки, розгортав пакунки.

Всі неабияк здивувалися.

— Що це? — не витримав Повзик, коли затихли останні слова пісеньки.

— Їжа.

— Крадена?

— «Позичена» — це звучить не так грубо, — сказав Овальний, який підплив до берега і аж на три чверті висунувся на вологу від роси траву.

— Та звідки! — розсміявся Коот. — Я працюю на півставки в «Гіперсамі» — старшим мишоловом. Сказав директрисі, що влаштовую вечерю для двох приятелів, тому прошу видати аванс.

— Чи не хочете ви сказати, що в «Гіперсамі» є якісь смачні комахи на зразок павучків-косариків? — пожвавішав Крилатий, сідаючи на скатертину.

— Але ж ви їсте горішки, тож я взяв трохи ліщинових, трохи волоських і баночку французьких слимаків на пробу.

— Пі-пі,— зрадів Повзик.

— Гм, гм, — гмукнув Овальний.

— А для вас салат, капусту, цвітну капусту, на жаль, не морську, але дуже смачну, крім того, на десерт…

— Ще й десерт? — здивувався так званий злочинець.

— Єдиний продукт з океанських дарів, який ми маємо, а саме — агар-агар.

— Агар-агар?! Навіть не знаю, як висловити вам свою вдячність!..

— Як не знаєте, то й не висловлюйте, — перебив птах. — Давайте їсти.

— Хвилинку терпіння, — попросив господар учти, показуючи пляшку з темно-зеленого скла. — Чи нема часом