Сергій Залевський - Версола. Книга 1. Колоніст

забруднити свій єдиний «костюм» можна було легко, а як потім, і головне чим відмитися? Згадав звідкись, що тварини відчувають запах крові дуже далеко, і ходити після цього як приманка для інших хижаків, від якої сердить на кілометр, йому зовсім не хотілося. Перша реакція на нутрощі кошака була цілком прогнозованою: хлопця вирвало, потім він деякий час відходив від блювотних позивів і знову спробував зайнятися новим для себе ремеслом білування — так зробив декілька заходів, поки зміг абияк розкрити черево у тушки. Спроба відрізати м'яса з лап провалилася — його садовий ножик майже не різав тверде мускулисте м'ясо — тут адже були м'язи і сухожилля тварини, тому довелося далі мучити себе в районі черева.

Оскільки у внутрішніх органах він розбирався приблизно, як в лінкорах і ракетах середньої дальності, то просто вивалив по черзі увесь тельбух на траву і став розглядати, після того, як відійшов від нового нападу блювоти, викликаного «букетом ароматів» з черева тварини,… та і зовнішній вигляд якось не розташовував. З усього набору нутрощів більш-менш знайомими виявилися серце і печінка — багато реклами медикаментів по телевізору для цих органів надивився, хоч і повністю схожими на людські аналоги вони не були. Але все ж таки, усе ж таки… Серце виявилося м'якше, ніж на лапах, адже по суті — це один суцільний мускул, а ось печінка його трохи здивувала: надзвичайно м'яка, здавалося, що натисни він трохи сильніше і вона порветься у нього в руках. Тому подумалося, що потрібно її зажарити і з'їсти в першу чергу — по вазі цей орган тягнув на кілограма два, може три, але спочатку вимагалося трохи відмити руки і ноги, який заляпав кров'ю тварини, поки намагався її розкрити.

І тут намітилися перші труднощі: мила немає, та що там — води немає, її всього залишилося «на попити» — використати ті крихітки для прання або умивання можна було навіть не мріяти. Ноги повимазував по коліна — не сильно, але щось з цим слід було робити. Виручила природа самої людини: помочився на ноги, витираючи їх пучками зірваної трави, потім повторив процедуру з руками. Подумав, що деякий час від нього смердітиме, але постійне потовиділення в такій гарячій атмосфері поступово зведе нанівець запах сечі. Ну, принаймні, турист на це сильно сподівався — все одно іншого методу відмивання від крові він не бачив. Патрав тушку декілька годин — шубка цього звіра різалася украй погано, хоча чому тут дивуватися — ножик у нього був звичайний, розкладний для туриста: таким тільки бутерброди нарізувати і овочі чистити на природі. Другий хижак так і не з'явився — може шум падаючих каменів з вежі його злякав, а може, відчув смерть свого напарника (чи напарниці), а може ще чогось — в усякому разі, більше його наш герой не бачив. Віктор навіть вийшов назовні з пістолетом в одній руці і шматком балки в іншій, щоб оглядітися — стадо бізонів (чи буйволів) все також перемелювало траву, змістившись ще далі, а на місці обіду двох хижаків крутилася зграйка якихось дрібних тварин, доїдаючи залишки здобичі — найімовірніше, місцеві падальники.

Після такої нехитрої розвідки, трохи заспокоївши себе думкою, що хижак пішов від гучних звуків падіння вежі, турист повернувся до своїх речей і став готувати собі обід, поєднаний з вечерею, якщо орієнтуватися на положення сонця — воно опустилося вже досить низько. Користуючись наявністю останніх променів світла, швидко назбирав пального для вогнища і підтяг до більш-менш вільного від уламків шматка простору. Пара дерев'яних балок, що вдало впали — на один раз цілком повинно вистачити, потім подумав і підтяг усі деревинки, які зміг виявити, адже наближалася ніч, і виникало питання підтримки вогнища для відлякування місцевих нічних візитерів від свого «табору». Вирішивши, що більше зробити сьогодні він не в змозі, почав нарізувати печінку і серце на скибочки для подальшого обжарювання. З першим проблем ніяких не виявилося — щільний шматок м'яса добре розрізався на шматочки, а ось печінка своїм ніжним видом вганяла хлопця в ступор — як обійтися з таким великим шматком плоті він не знав.

Оскільки нічого путнього в голову не приходило, то вирізав з гілок місцевих кущів декілька «шампурів», нанизав на них шматки серця і став обсмажувати продукт над вогнищем, що щойно розгорілося. Оскільки серце теж виявилося немалим: близько двох кілограм, то спорудив щось схоже на опори, де розташував декілька саморобних шашликів з цим органом мертвого звіра. Сіль у нього була, так що якогось мінімального смаку це блюдо повинне було набути, а смажити над вогнищем вирішив довго — не хотілося б підхопити якусь заразу від неприготованого до кінця продукту. Потім став думати над проблемою звірячої печінки — м'який і ніжний на дотик шматок плоті обіцяв початкуючому кухареві приємні смаки, за умови, що цей самий кухар зможе його приготувати якось. Спробував відрізати шматок, як від серця і зазнав поразки — печінка рвалася услід за лезом ножа і розтікалася киселем навколо нього — така поведінка головного інгредієнта його майбутньої вечері сильно розладнала кухаря, і він знову став роздумувати, неуважно перевертаючи прутики з шматочками серця, час від часу. Якби поруч знайшовся який-небудь лист металу, то він однозначно спробував би зажарити на ньому увесь шматок, а так…

Прийшла цікава думка — відразу зайнявся її здійсненням, поки ще було хоч щось видно. Прикинув розміри опор під шашлик і став знову нарізати прутики — настругав таких близько десятка, витративши ще пару хвилин на ретельну зачистку одного з кінців. Потім став повільно проштовхувати загострені з одного боку палички через шматок печінки з таким розрахунком, щоб паличка вийшла з протилежного боку, і увесь продукт виявився нанизаним на десяток цих імпровізованих шампурів. Таким чином, в результаті філігранної роботи, у нього вийшла одна велика заготівка під відбивну для смаження на вазі — після приготування серця вирішив поставити цей шмат на подовжні опори імпровізованої шашличниці. Десять прутків, що стирчали з двох сторін печінки, повинні були утримати її над вогнищем, на думку кухаря.

Оскільки консистенція продукту була дуже делікатною, то працював повільно і ніжно, провертаючи прутики управо і вліво в пальцях і поступово рухаючи всередину шматка. На один пруток витрачав близько двох хвилин, оскільки боявся,