Віктор Васильович Савченко - Нестор Махно

Зрозумівши, що червоні не дадуть йому спокою, Махно та «чорна сотня» (900 бійців) переправилися через Дніпро на Правобережжя. Основна частина махновських повстанців залишилася воювати на фронті проти білих, формально перебуваючи у складі Червоної армії: 1-ша бригада В. Куриленка продовжувала боронити Бердянськ, 2га бригада В. Білаша боролася біля Гуляйполя. Перебуваючи фактично поза законом, махновці зберігають свою внутрішню структуру, своїх обраних командирів та продовжують залишатися на фронті. Біля Гуляйполя червоні арештовували і розстрілювали махновців, у той час як біля Мелітополя вони приймали махновські полки до складу своїх частин. Троцький святкував перемогу над махновцями. Він пишався тим, що зумів розбити Махна чужими руками. Білі, захопивши Гуляйпілля, позбавили Махна його тилу і взяли на себе всі «турботи» по заспокоєнню повсталих волостей і знищенню Махна.

11—15 червня білі захопили Бердянськ і Синельникове, наблизилися до Катеринослава. 22 червня червону оборону біля Мелітополя було прорвано, а група генерала Виноградова з’єдналася з білогвардійцями, які вдарили з Криму. Конфронтація з махновцями призвела до розвалу фронту. Біла кіннота заглибилася на 200 верст у тил червоним.

Голова Олександрівського виконкому запропонував Махнові організувати спільну оборону Олександрівська. Батько із загоном у 2 тис. бійців увійшов до міста, але за вимогою Троцького переговори з Махном були перервані, і махновцям було запропоновано негайно залишити місто. Махно пішов за Дніпро, де вирішив самостійно зайняти ділянку фронту від Олександрівська до Нікополя. Поява батька на позиціях призвела до того, що в його загін почали перебігати його колишні побратими, які опинилися у складі 14-ї армії. Під Олександрівськом у Махна вже зібралося 4 тис. бійців при 6 гарматах. Дибенко наказав махновцям залишити Нікополь. У той же час кіннота білих захопила ст. Верховцеву — за 80 верст на Захід від Катеринослава, погрожуючи тилам як червоних, так і махновців. 9 липня загін Махна залишає фронт і прямує у червоний тил, знищивши по дорозі продзагін, що грабував селян.

Махно вирішив зробити з Херсонщини новий базовий район свого руху, однак тут уже був свій харизматичний отаман, і батькові довелося шукати з ним компроміс. Махно з загоном у тисячу шабель попрямував до села Верблюжки шукати зустрічі з отаманом. Але в той час штаб отамана знаходився в с. Компанійка. Загони Григор’єва у червні 19-го нараховували 3 тис. повстанців. Тоді отаману ще вдавалося проводити гучні рейди, результатами яких були захоплення на кілька діб вузлових станцій Христинівка, Бобринська, Знам’янка.

Махнові надійшли відомості про те, що в Єлисаветграді чекісти заарештували анархістів і махновців. 10 липня 500 махновців напали на Єлисаветград, однак вони так і не змогли взяти центр міста та тюрму з ходу: червоні оговталися й ударили у фланги наступальників. Махновці відступили, розгромивши місцевий вокзал, розігнали міліцію. Наступний напад махновців, 12 липня, був більш успішним: тюрму було взято, і всіх політичних арештантів відпущено. Однак закріпитися в місті і цього разу махновці не змогли. 13 липня махновці вийшли до Компаніївки, навколо якої діяли загони григор’євців. Махно зустрів Григор’єва з його «Універсалом» у руках і заявив, що хоча не зовсім з «Універсалом» згоден, але готовий до спільних дій і союзу. Об’єднання сил передбачало те, що Махно ставав головою Повстанської ради спільної армії, Григор’єв — командувачем об’єднаного війська, а брат Махна Григорій — начальником спільного штабу. Григор’єв пообіцяв не допускати єврейських погромів і заявив, що минулі погроми проходили без його відома. На нараді махновських командирів більшість висловилася проти цього союзу, запропонувавши розстріляти Григор’єва за єврейські погроми. Махно сказав, що розстріляти Григор’єва «завжди можна встигнути», тому необхідно приєднати його повстанців до себе. Було вирішено, що Григор’єв виступить для оборони району від наступу білих. Союз між батьком й отаманом тривав близько двох тижнів, протягом яких об’єднані сили здійснили напади на ст. Знам’янка, Олександрію, Помошну, зводячи нанівець спроби Червоної армії оточити і знищити повстанців.

Тим часом Махно готував переворот. Він вважав, що Григор’єв воювати проти білих не буде, і до нього вже почали надходити скарги на отамана від селян, містечкових євреїв та й від окремих махновців. Махновці перехопили білогвардійських кур’єрів-офіцерів з листом до Григор’єва, в якому йшлося про можливість союзу між отаманом і білими. Махно скликав нараду свого штабу та командирів, на якій одноголосно було вирішено — негайно знищити отамана. 27 липня за ініціативою Махна в селі Сентове було скликано з’їзд повстанців та селян Херсонщини для вироблення програми захисту «вільного району» від червоних та білих. Першим з промовою на з’їзді виступив отаман, який заявив, що головним ворогом селян є більшовики і в боротьбі з ними селяни не повинні гребувати союзом із Денікіним. Далі виступив О. Чубенко, який звинуватив Григор’єва у змові з білими генералами, у грабунках кооперативів, в організації єврейських погромів, називав отамана «ворогом селянства» і «царським слугою».

Обурений Григор’єв вимагав доказів та припинення звинувачень. Для з’ясування справи Махно запропонував отаманові зайти до будинку штабу. У штабі розпочалась бійка, під час якої Чубенко поранив отамана в плече. Махно та його командири відкрили вогонь, убивши охоронців Григор’єва й поранивши отамана. Однак Григор’єв, незважаючи на поранення, устиг вискочити на подвір’я і гукнути по допомогу. Але на подвір’ї його обступили Махно, Чубенко і Каретник й розрядили в нього свої револьвери. Несподівано пролунали кулеметні черги над головами тих, хто зібрався на площі. Переляканий натовп учасників з’їзду розбігся, а махновці роззброїли кілька сотень григор’євців, що виявляли непокору. Наступного дня з’їзд повстанців відновив свою роботу. Було схвалено вбивство Григор’єва і прийнято рішення про вступ його загонів до махновського війська. Уряд УСРР у липні 1919 р. запропонував махновцям амністію за умови їхнього повернення до Червоної армії. Проте махновці, знаючи ціну обіцянок більшовиків, не поспішали переходити під важку руку Троцького.

На кінець липня махновські загони контролювали північну частину Херсонщини. По селах махновські агітатори облаштовували «вільні ради» та формували повстанські загони. Район, зайнятий махновцями, був доволі важливим у стратегічному сенсі: тут перетиналися головні залізниці, що зв’язували усі частини України. Однак це ставило махновців під систематичні удари Червоної армії, котра прагнула вибити їх із залізничних станцій. Одночасно білогвардійці, прагнучи прорватися в тили червоним та відрізати Причорномор’я, стикалися в запеклих двобоях з махновськими загонами.

5 серпня 1919 р. для боротьби з червоними та білими Махно проголошує створення Повстанської армії, що структурує боротьбу проти «буржуазії та її