Міхаель Андреас Гельмут Енде - Нескінченна історія
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
До речі, в тій стайні було чимало розмаїтих тварин для їзди верхи: слони кольору ружі та блавату; велетенський птах грифон, у якого передня частина тіла була як в орла, а задня - як у лева; білосніжний крилатий кінь, назва якого була колись знаною навіть далеко за межами Фантазії, але тепер геть забулася; кілька летючих псів, а також декілька лиликів і навіть бабки і метелики - для особливо маленьких верхівців.
В інших стайнях утримували тварин, що не літали, а стрибали, повзали, лазили і плавали. І до кожної- кожнісінької з них був приставлений стайничий - щоби дбати про них, охороняти їх і доглядати за ними.
Зазвичай тут панувало неймовірне і розмаїте багатоголосся - гарчання, ревіння, цвірінькання, пищання, квакання і ґелґотання. Але тепер стайні дзвеніли цілковитою тишею.
Маленький нічний альб усе ще стояв там, де його залишили стайничі. Зненацька вій почувся пригніченим і зневіреним, не знаючи до пуття чому. До того ж, він, як і ли- лик, був украй виснажений довгою-предовгою подорожжю. І навіть та обставина, що він дістався сюди найпершим, його анітрохи не бадьорила.
- Вітаю щиро! - почув він раптом чийсь писклявий голосочок. - А чи це, бува, не наш приятель Вушвузуль? Як чудово, що й ви нарешті тут.
Нічний альб озирнувся - і його схожі на місяць очиська від здивування засяяли ще ясніше: на одній із балюстрад, недбало спершись на вазон із квітами, стояв мацьопик Укук і махав своїм червоним циліндриком.
- Гу-гу! - ошелешено пробелькотів нічний альб - і тільки на те й спромігся.
Лише по якійсь часині він заговорив знову:
- Гу-гу!
Йому просто не спало на гадку нічого мудрішого.
- А тих двох, - радісно пояснював йому мацьопик, — ще досі нема. Я ж тут з учорашнього ранку.
- Але ж як - гу-гу! - як же це Вам вдалося? - поцікавився нічний альб.
- А так, - відказав мацьопик, усміхнувшись лише трішечки зверхньо. - Я ж вам казав, що в мене - слимак- гончак.
Нічний альб почухав малесенькою рожевою лапкою свою чорну волохату голову.
- Мені негайно потрібно до Дитинної Царівни, - проскиглив він.
Мацьопик задумливо на нього подивився.
- Гм, - сказав він. - То щоб ви знали: я, скажімо, попросив про аудієнцію ще вчора.
- Попросив про аудієнцію? - перепитав нічний альб. - А що, до Дитинної Царівни не можна потрапити відразу?
- Боюся, що ні, - пропищав мацьопик. - Доведеться довго чекати. Тут - як би то краще висловитися? - тут діється якесь неймовірне стовпотворіння. До того ж, усі до єдиного - посланці
- Гу-гу, - промимрив нічний альб. - А це ще чому?
- Найкраще буде, - прощебетав мацьопик, - коли ви самі все побачите. Так би мовити, на власні очі. Ходіть, любий Вушвузулю, ходіть!
І вони пішли удвох. Головна вулиця, яка спіраллю, що весь час звужувалася, стрімко спиналася нагору Вежі Зі Слонової Кості, вирувала. Тут безнастанно переміщався щільний натовп предивовижних створінь. Велетні-джини в тюрбанах, крихітні кобольди, триголові тролі, бородаті гноми, світлосяйні феї, цапоногі фавни, дикі лісові німфи, порослі густим, кучерявим золотистим хутром, мерехтливі снігодухи і безліч інших істот сновигали вулицею туди- сюди, збиралися групками і тихо перемовлялися або ж просто мовчки сиділи навпочіпки, понуро втупивши погляд невідомо куди.
Коли Вушвузуль побачив де видовище, то аж вкляк.
- Гу-гу! - тільки й мовив він. - А тут що діється? Чому? Що вони всі тут роблять?
- Усе це - посланці, - тихенько пояснив йому Укук. - Посланці із різних країв Фантазії, з усіх усюд. І всі вони мають одне і те ж послання - таке ж, як і в нас. Я вже розмовляв із багатьма. Здається, скрізь - та сама небезпека.
З грудей нічного альба вирвалося довге, жалібне зітхання.
- Але чи відомо, що це і звідкіля воно береться? - запитав він.
- Боюсь, що ні. Ніхто нічого не знає.
- А сама Дитинна Царівна?
- Дитинна Царівна, - тихенько відказав мацьопик, - хвора, дуже-дуже хвора. Можливо, саме в цьому і криється причина незбагненного лиха, яке спіткало Фантазію. Та досі жодному з п’ятисот лікарів, котрі саме зібралися на консиліум нагорі, в Магнолієвому Павільйоні, не вдалося з’ясувати, що в Царівни за хвороба та як цьому можна зарадити. Нікому не відомі і ліки від цієї хвороби.
- Та це ж просто... - глухо мовив нічний альб, - гу-гу! - ...це просто катастрофа!
- Так, - погодився мацьопик. - Це - катастрофа.
Зваживши на обставини, Вушвузуль наразі передумав
негайно звертатися до Дитинної Царівни з проханням про аудієнцію.
До речі, через два дні до столиці Фантазії прибув і світ- лоблук Блюбб. Звичайно, спершу він пострибав у хибному напрямку, через те йому довелося зробити велетенський гак.
І нарешті - ще через три дні - до Вежі Зі Слонової Кості дошкандибав і скелегриз Пйорнрахцарк. Йому довелося дибати пішки, бо дорогою його раптом допав такий лютий голод, що скелегриз мусив ум’яти свій кам’яний велосипед - такий-от собі дорожній харч.
Доки минали довгі години і дні чекання, всі четверо посланців, хоч і були надзвичайно різні, щиро заприязнилися, тож потім уже трималися разом.
Утім, це вже зовсім інша історія, і її краще розповісти якось іншим разом.
II.
АТРЕЮВЕ ПОКЛИКАННЯ
Наради, на яких говорили про всі радості і печалі цілої Фантазії, зазвичай відбувалися у Великій Тронній Залі, розташованій під власне палацовою частиною Вежі Зі Слонової Кості, кількома поверхами нижче Магнолієвого Павільйону.
Тепер у цьому просторому, круглому, наче циркулем накресленому приміщенні аж гуділо від притишених голосів. Тут зібралися чотириста дев’яносто дев’ять найкращих лікарів з усього цісарства Фантазія. Вони пошепки розмовляли між собою, розділившись на більші чи менші гуртки. Кожен із них уже відвідав Дитинну Царівну (декотрі - якийсь час тому, декотрі - зовсім недавно), і кожен намагався зцілити її за допомогою свого мистецтва. Та жодному з лікарів це не вдалося. Ніхто не зумів розпізнати недугу Царівни та назвати її причину, ніхто не мав поняття, як лікувати цю хворобу. П’ятисотий - найславетніший з усіх цілителів Фантазії, про якого ходили легенди, нібито немає такого лікувального зілля, таких чарів і таких таємниць природи, яких би він не відав, - отож п’ятисотий лікар уже багато годин поспіль не виходив від пацієнтки, і решта з нетерпінням очікували результатів його обстеження. Щоправда, не треба уявляти собі таке зібрання лікарів як звичайний лікарський конгрес чи
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нескінченна історія», після закриття браузера.