Софія Юріївна Андрухович - Жінки їхніх чоловіків

очима. Хоча Ізабелині очі, коли вона сміялася, зовсім не заплющувалися, а якраз навпаки: розширювалися, вибалушувалися і шукали відповіді — чи дозволу, чи осуду, чи підтвердження — в очах співрозмовника.

Я мусила посповідатися, покаятися і прочитати десять разів «Отче наш» і десять «Богородице Діво», а потім мене позбавили вільної години в обід, і я цілих два тижні з ранку до вечора сиділа в класі і не мала права пі до кого заговорити, а тільки читала і писала, і виконувала різні завдання.

Цікаво, подумала я, коли саме вона стала буддисткою? І до чи після цього почала чути голоси і бачити духів?

Ізабела не боялася духів, які приходили до неї вночі. Не боялася навіть злих — просто знала: оці — добрі, ці — злі, з цими говорити так, а з цими — інакше, ці люблять розмовляти про смерть і життя, а ці — про життя після смерті.

Тепер я думаю про інше: чому того дня вона не зауважила ангелів смерті, які кружляли навколо неї по білій, викладеній кахлями кухні? Може, ті ангели не мали стосунку до буддизму? Може, воі іа могла бачити тільки певний вид потойбічних створінь? Чи, може, все вона прекрасно побачила і зрозуміла, але просто не показала цього?

Ми допили свої чаї і слухняно помили горнятка, а потім, намагаючись не наштовхуватися на спритних офіціантів у білому вбранні, заквапилися до дверей. Але двері були зачинені, офіціанти лише заусміхалися, розвели руками і знизали плечима. Вийти можна було тільки через зал з опуклим склепінням, але на порозі стояв суворий чоловік з насупленими бровами, і нам не залишилося нічого іншого, як повернутися до нашого столу, зробити чай і чекати, аж поки закінчиться святкування.

Так, тільки щойно я зрозуміла: Ізабела була знервована тієї миті. Вона дивилася мені просто в очі й сміялася уривчасто. Так, ніби заводився і знову затихав двигун старого автомобіля. Я тільки сьорбнула свого чаю, уважно вивчаючи його колір крізь товсте скло горнятка. Ізабела виглядала безпорадною і все більше нагадувала пташенятко з маленьким жовтим гребінцем і допитливим дзьобиком.

Часом у мене бувають миті, коли я страшно хочу з'їсти сирого м'яса, знову заговорила Ізабела. Я підвела голову і глянула на неї. Офіціанти завмерли.

І їм, сказала Ізабела.

Я мовчала.

А в дитинстві у мене часто траплялися істеричні напади. Досить було зауважити десь сороку — і я впадала в дикий шал. І ніхто не міг зупинити мене. Я кричала, плакала, падала на землю і билася об неї всім тілом, мною трясло, нападали болісні корчі — і батькам у такі хвилини доводилося замикати мене в кімнаті.

Я мовчала.

І тільки бабця, моя дорога, найулюбленіша бабця нишком прокрадалася до мене, відчиняла двері, брала мене за руку виносила в сад, залишала внизу, а сама вилазила на дерево, брала з гнізда кількох маленьких сороченят і потім готувала їх для мене. Напевне, тому я найбільше любила бабцю.

Я закурила.

Ізабела загорнулася в свій помаранчевий светр, не зводячи з мене погляду. Мені здалося, що вона хоче наблизитися до мого лиця, не встаючи з-за столу, а тоді вплюснутися в нього, влізти всередину. Що б вона робила там: сиділа, роззиралась, вовтузилася — напевно не знаю. Але я зрозуміла, що мушу пильнувати, аби вона не підходила надто близько.

Допильнувати не вдалося. Бо потім Ізабела неодноразово доторкалась до мене: наприклад, коли ми сиділи на підлозі під стіною в австрійському консульстві і вона поклала мені голову на плече і погладила по руці, або коли ми поверталися з міста і зауважили її вже за кількадесят метрів, але вдавали, що не бачимо, і жваво про щось говорили, а вона раптом кинулася вперед і обійняла мене за шию.

Але ще перед тим на кухні, зачинені разом з офіціантами в білому вбранні, ми пили чай і курили, і тоді Ізабела сказала: я вирішила, що моя наступна любовна історія буде дуже щасливою і спокійною. Мені досить уже цих страждань і цих мук. Чому любовні історії мають обов'язково складатися з мук і гіркоти. Це неправда. Я матиму любов тиху, погідну і мирну — я це вирішила.

Вирішувати щось таке справді зазвичай допомагає. Але Ізабелі не допомогло.

Ми їхали в автомобілі кудись в гори, за кермом сидів Ярек, Ізабела — поруч, а на задньому сидінні — ми втрьох. Ізабела співала, милуючись власним голосом — вона ніби слухала його збоку і була своїм найвдячнішим слухачем, бо аж світилася радістю, розповідала про те, як у п'ятирічному віці вдихнула запах чоловіків, до чиїх спітнілих тіл поприлипав деревний пил, про запах батькового карка, потім довго кричала в телефон, як вона за кимось скучила і як той хтось її надихає, і весь час при цьому погладжувала Ярка по вкритих чорним волоссям колінах, і по шортах, і по ліктях, і я подумала: як класно бути такою безпосередньою, щоб от так просто могти погладжувати випадкового знайомого по колінах — але коли Ізабелина долоня заповзла так далеко, що навіть вервечки не залишилося, мені нарешті стало все зрозуміло.

Їм виділили маленьку кімнатку на горищі зі скісним дахом. Цілу піч я слухала, як скриплять дошки, як щось гепає, траскає і ляскає у мене над головою. А наступного ранку Ізабела з'явилася свіжа і блискуча, в чоловічій сорочці на голе тіло, яка весь час розщіпалася на грудях, і тоді доводилося вдавати, ніби ніхто нічого не помітив. Вона довго милася, і робила сніданок, і виходила на ґанок курити, і хотіла говорити зі всіма, а потім бігла будити Ярка, і за якусь годину він, знесилений, заспаний, нещасний злазив додолу і, не пережовуючи, ковтав усе. що бачив на столі.

Ізабела ходила в село до сусідів за дерев'яним ангеликом, вирішувала зробити щось на обід, потім укотре дивилася якісь фотографії, хапалася за книжки, починала обмірковувати плани на майбутнє, підключала до цих планів усіх присутніх, кликала на прогулянку.

Ярек намагався піти кудись сам. постійно був голодний, хотів десь телефонувати, а коли знову йшов спати, Ізабела бігла за ним — і все повторювалося спочатку.

На цвинтарі вона голосно реготала, біля малої покинутої дерев'яної хатки запитала Ярка, коли він збудує таку для неї, а потім затягнула його в кущі, і нам довелося довго чекати на них під дощем.

Коли я мала п'ять років, сказала Ізабела за одним із сніданків, у мене була морська свинка. Не пам'ятаю, про що мені тоді йшлося — але я