Ярослав Мельник - Далекий простір

порівняти з почуттям близького простору. Але хто я тоді? У цьому мегаполісі. У цьому Державному Об’єднанні. Де тоді моє місце? Я не бачу його.

Із листа Ліоз

Габре! Благаю тебе! Давай іще раз зустрінемося. Ти мене дуже налякав, що з тобою? Адже у нас усе було добре, ми хотіли почати спільне життя. Звідки ця хвороба? Я боюся за твій розум. Прошу тебе, приймай регулярно біцефрасол, все минеться, ось побачиш. Ми ще будемо щасливі. Я так цього хочу. Подзвони мені, я тебе не можу застати.

Священик

Сто п’ята вулиця, дев’ятий рівень. Минуло сім годин: Габр перебував у квадраті 9-Х. Квадрат 9-Х розміщувався на тому самому місці, де і квадрат 8-Х, і квадрат 4-Б, де і його власний квадрат 23-К-4. Усі перебували там само: сім годин їзди на експресі пневмопоїзда означали лише те, що в близький простір почнуть входити інші люди, інші об’єкти. Тільки це, бо ніхто нікуди не переміщувався. Всі залишалися на тому ж місці. Руху в просторі не існувало.

Габр знайшов дзвінок для ноги біля порога, натиснув педаль. Хтось підійшов до дверей.

– Я від Окса Нюрпа.

– Заходьте.

Вони сиділи біля каміна, господар брав щипцями поліно і підкладав у вогонь.

– Це старий обряд, – говорив господар, – зараз кругом інфратехніка, але моя віра вимагає древньої простоти. Сьогодні в усьому Державному Об’єднанні ви знайдете не більше десяти камінів. Нас вважають диваками. Я сам його побудував – ось цими руками, за кресленнями. Ви приїхали подивитися на дивака?

– Окс розповів мені про вас, – відповів Габр. – Бачите, у мене складна життєва ситуація. Окс сказав, що ви…

– А ви віруючий? – перебив його хазяїн.

– Я не розумію.

– Ви чули про Бога?

– Ні, – відповів Габр.

– Доторкніться до стін, – сказав, трохи помовчавши, господар.

Габр підвівся і підійшов до стіни – вона була дивно м’якою.

– Вона оббита спеціальним матеріалом, – пояснив господар. – Це не залізобетон. Підлога, стеля – все оббито. Чуєте, як тихо? Сюди майже не проникає гул. Так жили колись. Я взагалі-то живу не тут.

– А де?

– Там. Я живу в минулих часах і в Богові. Вам це дивно чути.

– Ви сказали, що живете не тут?

Господар заворушився, поправив щипцями вогонь.

– Це довго пояснювати. Бог, молодий чоловіче, він… він пов’язаний із нескінченністю. Бог – це нескінченність. Він далеко. Так, усе це складно, молодий чоловіче.

– Але ж далекого простору немає, – затамувавши подих, вимовив Габр.

– Він є, – тихо відповів спірозмовник. – Якщо Окс послав вас до мене, значить, ви вже стикнулися з ним. Вам нема чого прикидатися.

Габр почервонів.

– Давайте щиро, – мовив господар. – Якщо ви побачили далекий простір, то так і скажіть.

– "Побачив"?

– Так Окс говорить. Звуки чують, а далекий простір бачать. Дивне слово, правда? Ви його не знайдете в жодному словнику. Хіба що в незрозумілій ідіомі "ви-бачити", коли хочете комусь "ви-бачити". Я думаю, Окс сам його придумав. Він себе називаючи "зрячим", від слова "зір".

– "Зір"?

– О, так. Це здатність сприймати далечінь. Хоча він давно вже не сприймає далекого простору. Він теж дивак.

– А ви? Ви сприймаєте?

– Я? – господар зітхнув. – Я просто думаю, що він є. Його не може не бути. Але я не знаю, що це таке. Окс, думаю, теж не знає, його взагалі-то неможливо сприйняти. Він є, але його немає.

– Як це? – запитав Габр.

– Він є як ідея, розумієте? Якщо є Бог, значить, є нескінченність, значить, є далекий простір. Якщо немає далекого простору – значить, немає протяжності, немає нескінченності, немає Бога. Бог всемогутній, і він не може жити тут, у тісній клітці. Він не може душитися в мегаполісі. Якщо немає "далеко", то немає і Бога, розумієте? Хто відчуває "далеко", той відчуває Бога.

– І ви відчуваєте?

– Так, – відповів господар. – Я це відчуваю. Хоча я не знаю, що це таке.

– А якщо… – Габр перевів подих. – Якщо я вам скажу, що я знаю, що це?

– Відчуваю руку Окса, – всміхнувся господар. – "Інша реальність", ви "бачите іншу реальність", всі глухі, а ви один чуєте… Так?

– Я був біля моря, – мовив Габр. – Я бачив нескінченність.

– Як ви сказали? – перебив його господар. – "Бачили нескінченність"? Мило, мило.

– Ви не вірите?

– Молодий чоловіче! Я прожив стільки, скільки й Окс. Якщо не більше. "Бачити", як каже Окс, тобто безпосередньо сприймати нескінченність, ніхто не може. Це рівнозначно "бачити Бога", мати прямий контакт із Богом. Такого щастя людині пізнати не судилося. І великий гріх бере на душу той, хто каже, що бачив далеке. Ми можемо лише умоглядно уявляти собі те, що нам недоступно.

– Чому ви настільки впевнені?

– Я не впевнений, я це знаю. Так написано в наших святих книгах. Бог прихований від людини. Він за гранню сприйняття.

Габр нічого не відповів.

– Ви б хотіли приєднатися до нас? – запитав, помовчавши, господар.

– Не знаю, – відповів Габр. – Я ніколи раніше не чув про вас.

– Нас небагато. Ми живемо ніби у підпіллі у своєму вузькому маленькому світі, тому нас ніби і немає.

– Хто це "ви"?

– Ідея Бога дійшла до нас через тисячоліття. З вуст в уста. Сучасні люди не