Галина Костянтинівна Вдовіченко - Купальниця

вчора всі пазли погубила, а сьогодні хоче гор-

нятко розбити…»

29

Напружене очікування, як прийме родичку братова дру-

жина, зникло. Погляд Марини був відкритим, а прохання —

прямими й без зайвих вступів. Кароліні це подобалось. Най-

менше, чого їй зараз хотілося б — відчувати себе гостею, з якою усі мають зайвий клопіт.

— Суп зможеш зварити? — запитала Марина. — Речі з су-

шарки витягнеш?

Показала, де картопля з морквою, де баняки, пояснила, як

вона готує суп з цвітної капусти. Відкрила дверцята сушарки

(Кароліна була впевнена, що це друга пральна машинка, ще

подумала, для чого їм дві пралки?). Після двадцяти хвилин

галасливих зборів трійця нарешті вийшла за поріг, але за мить

Марина повернулась.

— Книжку, книжку!.. — У прочинених дверях — рука

з французьким манікюром; показує, де та книжка лежить, ро-

бить дитячий жест «дай, дай».

На обкладинці — фото щільних несучих конструкцій, вну-

трішній вигляд будівлі. На дерев’яній балці — назва «Україн-

ська мала проза ХХ століття».

Марина вдячно глянула, просунувши у двері голову: «Дя-

кую!» Клацнув замок. Повела дівчат на сусідню вулицю, до

школи раннього розвитку, Крісту — на англійську, Амалію —

на логіку. На англійську — у чотири роки, на логіку — у два.

Що робиться у тому Києві! Крихітні учениці вчитимуться, мама чекатиме в холі з книжкою.

Кароліна увімкнула електрочайник, знайшла каву у верх-

ній шафці, помилувалась строкатою картинкою — макарони

та крупи в прозорих прямокутних банках з червоними криш-

ками, яскраві пачки кави та чаю, приправи в плетеному з ло-

зи кошичку. Пахне екзотичними спеціями та доброю кавою, добробутом пахне та щасливим сімейним життям.

Кавоварки, з якою ніколи справи не мала, навіть не торка-

лася. Запарила собі каву в горнятку з тонкої порцеляни, на-

півпрозорої, якщо подивитись на світло, з проступаючим

30

крізь стінки малюнком. Подумки відзначила, що вибрала най-

краще під впливом Марини. І ще трошки — того Павла Панча.

З вікна навіть глянути було лячно: така висота і така дале-

чінь, заповнена будинками, зеленими плямами дерев та іграш-

ковими машинами на дорогах.

Неквапливий обхід оселі з чашкою в руці переконливо до-

вів: це помешкання створене для щастя. Великі вікна, майже

нічим не затулені від безмежного блакитного простору з біли-

ми хмарками, сонячні плями на теплій підлозі, техніка-поміч-

ниця, з якою ще треба навчитись давати собі раду. Спальня, дитяча, вітальня, просторий передпокій, кухня з круглим сто-

лом і тацею, наповненою мандаринами та бананами, велика

ванна кімната з трикутною ванною, пральною машинкою та

сушаркою. Тепер уже знала, що сушаркою. А ще високим туа-

летним столиком з кремами та лосьйонами, великим кошиком

для білизни, вистеленим зсередини бавовняною смугастою

тканиною. У вітальні, біля вікна — музичний центр із сотня-

ми чи навіть тисячами компакт-дисків у стільникових сховках.

Між трьома шафами з книжками — невеликі проміжки,

у них — заглиблення у стіні, а там — колекція морських му-

шель на скляних поличках, деякі — з диню завбільшки, з до-

вгастими равличими ріжками, з ніжними рожевими нутроща-

ми, які загорілися від увімкненої підсвітки молочно-жовтим

теплом, як та дорога порцеляна.

Де ж вона спатиме? Виходить, що тут, у вітальні з книжка-

ми та мушлями, біля музичного центру, на канапі, оббитій

штучним леопардовим хутром.

Гаразд. Підколола волосся — і до роботи! Досить байдикувати.

Одного погляду на електричну плиту було достатньо, аби

кинуло в розпач. Кароліна вперше бачила таку, з колами різно-

го діаметра, немов намальованими на чорній лискучій поверх-

ні. У куті — квадратик з незрозумілими позначками. Усе. Су-

пу не буде. Ні, вона не може так зганьбитись у перший же день.

Набрала номер брата.

31

— Роберте, як увімкнути плиту?

— Зараз, — відповів брат.

У мобілці було чути голоси, шарудіння та кроки, він ви йшов, мабуть, з якоїсь кімнати — і голосом, який відлунював від по-

рожніх стін, докладно пояснив, на що треба натискати, і як ре-

гулювати температуру, і як увімкнути інше коло, не вимикаю-

чи першого. Кароліна зосередилась так, що заболіла закушена

губа. Ніколи у школі вона так уважно не слухала жодного по-

яснення, ті знання не були їй такими вкрай необхідними, як

вміння впоратися з сучасною кухонною технікою, аби вчасно

зварити племінницям суп.

Неймовірний вибух енергії стався з нею, коли приборкала то-

го кухонного монстра. Вона і суп зварила, і ванну почистила, і поскладала розкидані іграшки та одяг дівчат, розклала на куп-

ки речі з сушарки, протерла підлогу, навчившись вправлятися

з небаченою дотепер шваброю, схожою на дошку з волохатим

шаликом. Сама розібралася, що й до чого, просто порухала всі

пластмасові деталі — і зрозуміла, як витискати вологу з тої кон-

струкції. Вдома вони мили підлогу старою татовою майкою, ви-

кручуючи її над відром з водою. На тому піднесенні, що її охо-

пило, могла й два мішки квасолі перебрати, відділивши чорну

від білої, і три кущі троянд пересадити, але прийшли Марина

з дівчатами, і зупинили цей напад шаленої працездатності.

— Ну ти даєш! — тільки й сказала Марина. — Візьми малу, будь ласка.

Кароліна підхопила Амалію, стягнула з неї сандалики, панам-

ку та кофтинку. Старша як почала говорити з порога, а чи ще

й за дверима, то так і не закривала рота, сидячи на лавці біля вхо-

ду й витрушуючи пісок з сандаль на щойно помиту підлогу.

До вечора Кароліна вже багато чого вміла — вмикати й на-

ставляти на необхідний режим духовку, пральну та посудо-

мийну машини, тостер та кавоварку. Марина всього навчила.

А Кріста показала, як вмикати музичний центр, але Каролі-

на за відсутності господаря навіть не спробувала повторити.

32

Ніколи в житті Кароліна не вечеряла при свічках — думала, що це незручно, бо погано видно, що їсти… Марина увімкну-

ла локальне світло на кухні — вздовж дашка верхніх шафок та

над натюрмортом «Айва», запалила свічки, і кухня перевтіли-

лась: м’яке освітлення та запах зелені в салаті перетворили її

на покій у казковому замку. Дівчат цього разу нагодували на-

перед — вони бавились у своїй кімнаті.

До брата, заледве він подзвонив у двері, поспішили нато-

мість усі. Роберт видався Кароліні доволі стриманим. Якби не

подарунки, з якими він прийшов, вона вирішила б, що він їй

не радий.

Перший сюрприз із великого паперового пакунка призна-

чався дружині: олія для масажу, якій вона аж занадто зраділа.

Другий