Володимир Костянтинович Пузій - Магус

їм услід; нарешті «віллан» натискує на якийсь важіль у стіні, і плита над їхніми головами з тим самим нестерпним скреготом стає на місце.

— Чи далеко йти? — стиха питає магус.

— Не дуже… тут по прямій виходить швидше. Та все одно давайте поквапимось, ще ж на віллі працювать не одну годину.

— До речі, Фантине. Ти ж знав, як поставиться синьйор Аральдо до моєї появи. І що вчинить.

— Знав, месере, — спокійно погоджується «віллан». — Гадаєте, я зла вам хотів, коли не попередив? Але міркуйте самі: ви змусили мене піти до Цинікуллі раніше, хоч я ще не готовий. А там нам зустрінуться і пастки, і привиди — і з ними я не знайомий, вся надія на вас. А раптом ви тільки очі відводити майстер, на більше не здатні?

— Виходить, перевірити мене вирішив, — підсумовує Оберто.

— Начеб.

— І що скажеш? Пройшов я випробування?

— Це — пройшли, — серйозно відповідає Фантин. — А далі уже для нас обидвох випробування, месере. Не знаю, чи пройдемо…Чуєте? Здається, гримо перестав бевкати.

Гримо давно вже перестав дзвонити, чого Фантин не зауважив, захоплений розмовою із синьйором Аральдо, але Оберто воліє поки що про це не говорити. Він іде крізь вогку темряву потаємного ходу і розмірковує над словами старого Арігуччі.

І чим більше розмірковує, тим менше магусові подобається справа, яку він розслідує. «Надто просто! Занадто все просто виходить. Зазвичай під такими „рівними справами“ чигають твані неймовірної глибини — в’язкі, смердючі».

Він волів би, аби хоча б цього разу все було інакше.

Але не вірить, що так буде.

Розділ третій

Як пограбувати градоначальника

Якось злодій прийшов уночі до будинку багатія і, видершись на дах, став через щілину дослухатися, чи всі вже поснули. Помітивши крадія, господар тихо каже дружині: «Спитай мене поголосніше, як я нажив наше багатство, і не відступай, поки я тобі не відповім». Тоді жінка каже: «О, добрий мій господарю, ти ж ніколи не був купцем, як же ти нажив добро, що є в тебе?» Він відповідає: «Дурненька, досить питати». А вона розпитує дедалі настирніше. Тоді чоловік, наче поступаючись її домаганням, каже: «Тільки не видавай мене, і я відкрию тобі правду». А вона: «Боже збав!» Чоловік тоді каже: «Я був злодієм і розбагатів, вчиняючи ночами крадіжки». Дружина йому: «Дивуюся, що тебе жодного разу не спіймали». Він відповідає: «Мій наставник у цій справі навчив мене слову, яке я сім разів повторював, сидячи на даху, і тоді спускався в дім по місячних променях, брав усе, що хотів, і спокійно тими ж променями піднімався на дах і йшов собі». Дружина каже…

Анонім. Про те, що пастиреві душ належить бути пильним (із «Римських діянь»).

1

Вілла Цинікуллі потопала в садах, гойдалася в колисці, сплетеній із шурхоту листя і цикадових симфоній, із дзюрчання фонтанних струменів та тривожних покликів нічних пташок, — вілла здавалася таким собі Едемом на землі, і Фантин, долаючи паркан, на мить відчув себе найбільшим грішником, які лишень приходили у цей світ. Ось зараз, подумав, вихопиться невідь-звідки янгол з огнистим мечем і я-а-ак!..

Але мара відступила, янгол так і не з’явився — дійсно, хто ми такі, щоб до нас спускалися небожителі?! Фантин зачекав, поки месер Оберто перелізе через паркан (між іншим, упорався магус вправно, виходить, не тільки чародійствувати здатен) — ну, пішли тихцем, навпригінці. Собак тут на ніч не відв’язують, бо здавна відомо: існує не менше сімнадцяти способів знешкодити будь-яких, навіть найлютіших і найнедовірливіших собацюр.

До того ж, наскільки знає Лезо Монети, власники вілли розраховують на інших охоронців — і живих, і не дуже. Перших обдурити не складно, Фантин має деякі міркування з цього приводу. Що ж до примар, тут — як пофартить. Окремі задуми у Леза Монети є, але не більше, оскільки ж месерові Оберто приперло, нехай сам у разі чого сповна розплачується.

Отже, йдемо до вілли. Головне, не заблукаєш: сад він на те і сад, усе росте рівненько й акуратно, дерева утворюють довгі алеї, квітники на терасах нагадують узорчасті килими; там і сям фонтани різноманітні дзюрчать (і це — добре: якщо під ногою гілка хрусне чи гравій, ніхто й не почує). А тут у них що? Павільйон якийсь, хоча розмірами скоріше скидається на добрячий сільський будиночок, а оздобленням — узагалі на палацо. Погано лише, що взяти нема чого, адже не потягнеш на собі до міста різьблені лавки чи стіл! От би якийсь служник-склеротик чашу із чистого золота в кутку забув чи ложка срібна за лавку впала! — та ж ні, все чистенько, акуратненько. Фантин би не здивувався, якби й столи виявилися до підлоги цвяхами прибиті.

Нічого, в маєтку надолужимо!

Між іншим, от і він.

— Як збираєшся потрапити всередину? — шепоче під руку месер Оберто. Лезо Монети тільки відмахується: зачекай, мовляв, не поспішай.

Перед тим, як «потрапити», треба визначити, куди саме збираємось лізти. Зовні маєток виглядає просто: три ряди вікон, на першому поверсі — невеликі й заґратовані, на другому і третьому — більші і без ґрат. Подивишся: наче нічого складного, — насправді ж…

— У них тут ліве і праве крило по-різному забудовані, — пояснює Фантин, натягуючи маску із чорного оксамиту. Ще одну пропонує магусу, але той відмовляється. — У лівому, — продовжує Лезо Монети, — дійсно три поверхи. А в правому — два, нижній і верхній: там другий і третій ряди вікон — загальні для величезної зали, де господарі бали влаштовують. Бачите, месере, як вікна облаштовані? Звідси нічого не розгледіти, в тім-то й заковика. І виходить, навпомацки лізти нема сенсу: а раптом втрапиш не туди…

Вони причаїлися в ближній до дому бесідці й уважно розглядають величезний маєток. Усе на віллі підпорядковано єдиній меті: створити враження розкоші і неприступності. Висота рядів кладки зменшується від поверха до поверха, а обробка навпаки: внизу камінь майже необтесаний, тільки обрамлений гладкою кромкою, але чим вище, тим обтесаніша кладка. Тож у людини невтаємниченої склалося б уявлення про таку собі грандіозну споруду, яка виглядає більшою, аніж насправді.

Та Фантин — він якраз із утаємничених, йому розповідав про цей хитрий прийомець один франк на ім’я Агостіно Шуазі. Був згаданий Агостіно знавцем того, як будують різні споруди, — і знавцем, яких пошукати! Шкода, помер від чуми кілька років тому, а то Лезо Монети мав певні плани щодо співпраці… не склалося.

Але ще до мученицької смерті Агостіно дечому навчив приятеля. Тому:

— Підніматимемося не по зовнішній стіні, — говорить Фантин. — Обійдемо ззаду, там ще один прохід у внутрішній дворик. Із вартової — бачте, на першому поверсі, де світяться вікна