Колектив авторів - Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів]

загальної теорії держави і права із різними суспільними науками має двосторонній характер: з одного боку, загальна теорія держави і права використовує досягнення суспільних наук, а з другого — останні більшою чи меншою мірою враховують розробки з теорії держави і права при вивченні власного предмета. Цей висновок випливає з фундаментального принципу єдності і взаємозв’язку наукового знання.

Принципове значення для розвитку загальної теорії держави і права має її зв’язок із філософією. Філософія — це наука про загальні закони розвитку природи, суспільства та мислення, що виробляє узагальнену систему поглядів на світ, місце в ньому людини, загальні принципи буття і пізнання. Зв’язок загальної теорії держави і права з цією наукою відбувається у декількох напрямках.

По-перше, філософія озброює юриспруденцію методологією дослідження. Вона розробляє основні методологічні підходи до наукових досліджень, зокрема матеріалістичний, ідеалістичний, діалектичний, метафізичний, герменевтичний, феноменологічний, антропологічний та деякі інші, що використовуються також загальною теорією держави і права. Філософія формує засоби світоглядної орієнтації людини, натомість загальна теорія держави і права забезпечує філософію матеріалом, що дозволяє їй узагальнювати та формулювати принципи державно-правового розвитку суспільства та соціального прогресу, а також розробляти загальнофілософські методи дослідження, що використовуються всіма юридичними та іншими суспільними науками.

По-друге, філософія формулює найзагальніші філософські закони та закономірності, зокрема основні закони діалектики, які поширюються і на державно-правову дійсність. Загальна теорія держави і права широко використовує вироблені протягом багатьох століть філософські категорії та загальні поняття, серед яких слід вказати на такі, як «сутність» і «явище», «зміст» і «форма», «закономірність» і «випадковість», «відносини», «цінність», «взаємозв’язок», «функція», «розвиток», «еволюція» та ін. Ці категорії мають не тільки суто теоретичне, а й велике методологічне значення.

По-третє, філософські дослідження не обходять своєю увагою безпосередньо державу і право, однак вони обмежуються визначенням їх загальної сутності, природи, призначення та місця в системі соціальних явищ. Загальна ж теорія держави і права вивчає державно-правову дійсність детально, розглядаючи всі основні закономірності її розвитку та функціонування.

У системі філософських знань згодом виокремлюється філософія права, яку визначають як систему філософських знань про пізнавальні, ціннісні та соціальні основи права. Філософія права вивчає фундаментальні принципи буття права, його онтологічну природу та соціальну сутність. Вона покликана дати світоглядне пояснення феномену права, обґрунтувати його зміст та призначення з погляду сутності людського буття та системи цінностей, на яких воно ґрунтується. Центральною частиною, фундаментом філософії права є філософія прав людини.

Деякі дослідники вважають філософію права одним з основних напрямків загальної теорії держави і права, через який остання набуває свого методологічного значення в системі юридичних наук. Проте більшість вчених додержується думки, згідно з якою філософія права виступає «спільною територією» як філософії, так і загальної теорії держави і права, однак у кожній з них вона відіграє неоднакову роль: у межах філософії — це одна з її спеціальних частин поряд з філософією політики, філософією релігії, філософією мистецтва тощо, тоді як у межах загальної теорії держави і права філософія права становить її концептуально-методологічний фундамент.

Велике значення для розвитку загальної теорії держави і права має її зв’язок із соціологією. Соціологія — це гуманітарна дисципліна, що займається вивченням суспільства як цілісної системи, його окремих структур та інститутів, різних соціальних груп та стосунків між ними, закономірностей індивідуальної та групової поведінки, а також соціальних процесів, що відбуваються в суспільному середовищі. Поняття соціології є «узагальненим», родовим, ним охоплюється широкий перелік її галузей, таких як соціологія політики, соціологія окремих складових частин економіки (промисловості, сільського господарства та ін.), соціологія освіти тощо. Загальна теорія держави і права спирається як на загальну соціологічну теорію, що вивчає закономірності функціонування всього суспільства, так і на окремі соціологічні теорії, що розкривають закономірності розвитку деяких сфер суспільного життя.

Об’єктом соціологічних досліджень виступають всі соціальні явища, в тому числі держава і право в їх різних проявах. Відмінність полягає в ступені загальності їх вивчення. Загальна теорія держави і права вивчає свій предмет у всій повноті та визначеності. Соціологія ж вивчає право і державу, як й інші соціальні явища (економіку, політику, науку і т. д.) з погляду того істотного, що дозволяє віднести їх до групи соціальних феноменів.

Розгляд держави і права із соціологічних позицій допомагає глибше та різнобічно зрозуміти їх з погляду загальної теорії держави і права. Цьому сприяє широке застосування теоретиками держави і права конкретно-соціологічних методів дослідження при вивченні державно- правових інститутів та використання ними результатів соціологічних експериментів у сфері державно-правової дійсності. Соціологічні методи дослідження державно-правових явищ та процесів виступають від’ємною складовою методології загальної теорії держави і права. Крім того, дані соціологічних досліджень дозволяють також успішно розв’язувати низку практичних завдань, наприклад, проблеми оптимізації діяльності державного апарату, подальшого розвитку функцій держави, вдосконалення судової та іншої юридичної практики, усунення конфліктів у державно-правовій сфері, підвищення ефективності права.

На стику соціології та загальної теорії держави і права утворилася соціологія права як галузь наукових знань про соціальні умови існування, розвитку та функціонування права. Соціологія права вивчає суспільні відносини, що складаються як в процесі підготовки та ухвалення правових актів, так і в перебігу реалізації правових приписів, їх перетворення на соціальну поведінку особи та суспільних утворень, тобто вона спрямована на з’ясування соціальної зумовленості та соціальної ефективності права. Останнім часом точаться дискусії з приводу можливості виділення соціології права в спеціальну галузь наукових знань, що має міждисциплінарний статус. Проте в літературі зазначається, що соціологія права не має власного, тільки їй притаманного предмета дослідження, що зумовлює її місце як складової частини соціології та теорії права.

При здійсненні юридичних досліджень, особливо у сфері державознавства, загальна теорія держави і права спирається на політологію — науку про політику, що вивчає загальні закономірності розвиткові політичних явищ, процесів, інститутів та установ, розв’язує проблеми політичної влади, політичної системи, політичної ідеології, політичного режиму, політичних відносин тощо. Політична наука і юриспруденція мають спільну історію становлення і розвитку та спільних засновників. Традиційно тісні зв’язки між цими науками зумовлені їх спільним об’єктом дослідження, яким є державно-правові явища та процеси.

Диференціація політичної та правової наук пов’язана з поступовим виокремленням, структуруванням їх предметів вивчення. Предмет політології не обмежується державно-правовими явищами, а включає такі проблеми, як, наприклад, політичне лідерство, особливості політичної діяльності та ухвалення політичних рішень, типи політичної свідомості та культури, які очевидно виходять за сферу правової науки. Загальна теорія держави і права вивчає не всі політичні явища та процеси, а саме ті, що пов’язані з державою і регулюються правовими засобами. Визначені особливості предмета дослідження свідчать про відсутність наукових підстав для висновків про доцільність концентрації всіх