Морок Елл - Опера, Морок Елл

Частина третя. Ла Грандж

- А я мрію лягти спати, - буркотів Бак, - адресу знаєш? Телефон? Треба подзвонити. То ж якась зірка?

- Та знаю я, - огризнулася Налі, - дзвоню. Біс його знає де він є? Оперний співак, написано дуже талановитий. Дуже відомий.

- Спить після вбивства. Часом заздрю вбивцям, зробив свою справу й спати, а нам потім розгрібай, - говорив Бак, у мікрофон навушників.

Напарники гнали свої машини у центр столиці й розмовляли по мобільних телефонах. Налі намагалася зв’язатися зі співаком ла Гранджем.

Врешті коли вона подзвонила на домашній номер, їй відповів прекрасний баритон:

- Ла Грандж, слухаю.

- Добрий день, - привіталась молодша слідча, - детектив Дені, відділ вбивств, я можу поговорити з вами?

- А хіба когось вбили? – запитав здивовано Ла Грандж, - Мою похресницю мій син знайшов, вони приїхали о пів на першу, живі. Ми написали заяву про викрадення, там усе детально описано.

Налі кахикнула, мала надію що Бак вже піднімає усі заяви про викрадення за минулу ніч.

- Ваш син їздить на колісній вишневій машині? – уточнила Налі.

- Так, ми з моїм чоловіком подарували йому цього року на день народження вишневий гейнц. Малий давно мріяв про таку машину, - відповів ла Грандж, як Нелі зрозуміла, старший.

- Я можу поговорити з вашим сином?

- Ми провели у центральному поліцейському відділу півночі, панно, мій син не спав, а зараз на репетиції. Він тричі розповідав вашим колегам про викрадення Кікі. Вони назвали це нісенітницею. Твердили що він під впливом наркотичних речовин, чи п’яний.

Мій син - оперний співак, він п’є вино раз чи два на рік, палить виключно тютюн, хоча йому й цього не можна…

Ви ще раз хочете почути ту нісенітницю й обізвати мою похресницю екскортницею? За вашим уявленням усі балерини, автоматично, з виходом на сцену, стають елітними повіями? Я вас прошу! Для моєї сім’ї й сім’ї ла Морн, ця ніч була вкрай важкою, я хотів би вберегти Тая і мою похресницю від повторного жаху, - ла Грандж старший говорив швидко вкрай правильно, літературною мовою, але сердився й голос його почав дзвеніти наче струни контрабаса.

- Пане ла Грандж. Я наполягаю, я мушу поговорити з вашим сином, й бажано сьогодні.

- Аж ніяк, у нього дві репетиції. Я навіть не скажу йому нічого, й кладу слухавку.

На другій лінії Налі почула лайку знервованого напарника:

- Трясця! Гівнюки гівняні! У всіх новинах, трясця!

- Увімкніть новини пане ла Грандже, - порадила Налі. Вона свого напарника розуміла з півслова, адже третій рік вони працюють разом. Почула фоном як розповідають про масове вбивство високопоставлених осіб й двох охоронців. Це подавалося як велика трагедія. Налі згадала купу тіл під кам’яною стіною переплетену з брудом.

- Що це? – запитав спантеличений ла Грандж, - це ті люди які викрали Кікі!

- Поки ваш син тільки свідок. Я прошу, скажіть йому, щоб він призначив нам зустріч, пане Ла Грандж. – мовила Налі. Іноді вона ненавиділа свою роботу, її співрозмовник був вкрай вражений усім що відбувається, й чудово розумів наслідки.

- Він усе розповів вночі вашим колегам. За ним ще гналися ті охоронці, стріляли у машину, на борту є кульові отвори. Як це поки свідок?.. Він задзвонить вам, - зв’язок вимкнувся.

- Налякався дядько, - мовив Бак, який слухав розмову.

- Розумний, - докинула молодша слідча, - Ти запросив ту справу?

- Так, відділок сексуальних злочинів поділився. Я ще не встиг усе прочитати. Але коротко. Кімі ла Морн викрали вчора увечері біля оперного театру по закінченню репетиції. Свідком була її подруга - Вала Гангек. Подрузі тицьнули у руки чорний конверт, попросили передати ла Гранджу молодшому, вона передала. Там була адреса.

Ла Гранджи й ла Морни поперли у поліцію. Поліція вирішила що це жарт. Тоді ла Грандж взяв машину й поїхав за тією адресою, а далі починається якийсь хоррор. Дійсно цей хлопець наче обкурився.

Пролунав дзвінок. Налі увімкнула зв’язок. Гравітаційні машини вилетіли на першу вулицю старого центру планетарної столиці Ла. Налі звернула на парковку біля велетенського оперного театру.

- Слухаю, - мовила молодша слідча.

- Добрий день. Де ви хочете зустрітися, чи я маю приїхати до відділка? - пролунав голос: оксамитовий, м’який, впевнений.

Налі навіть розгубилася їй здалося, що усі їх пошуки нісенітниця, головне мистецтво. Голос наче гіпнотизував її. Трусонула головою скидаючи навіювання:

- Ми припаркувалися біля оперного театру, може там є кімната, чи оберете якийсь ресторан?

- Заходьте у головні двері, я вас зустріну, - відповів він й розірвав зв’язок.

- Мамцю! - мовила Налі, вийшла з гравітава, подивилася на сонного Бака, - Ти його чув?

- Сказав що зустріне. Як на вбивцю він надто спокійний, може маніяк? П’ятнадцять трупаків - то не просто.

- Ти сам у це віриш? – запитала Налі, - Я взагалі про голос, ти чув той голос, не дивно що він зірка.

- Та йдемо вже, поговоримо з ним й спати. Я навіть не претендую йти додому, я у нашому кабінеті, на диванчику приляжу, трішки.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍