Alina Slynko - СвІт Без Меж, Alina Slynko

Розділу 7: "Ті, кого вже немає"

Андрій прокинувся від глухої тиші. Ніяких звуків ранку—ні кроків, ні голосів, ні навіть далекого шуму машин.

Він піднявся з ліжка, відчуваючи, як повітря у кімнаті стало ніби легшим. Якби не знав краще, міг би подумати, що так було завжди.

"Чому я все ще тут?"

Він швидко пройшовся квартирою—речі на місці, меблі нерухомі. Але деякі деталі… здавалися інші.

На кухні чашка стояла точно там, де вчора залишила її дружина. Але її не було.

"Якщо вони просто зникли, чому світ веде себе так, ніби їх ніколи тут не було?"

Він вийшов на вулицю. Люди все ще були тут, але їх стало значно менше.

Ті, хто залишилися, не говорили між собою. Вони просто дивилися вдалину, ніби чекали щось.

"Це вже не паніка. Це очікування."

Двері магазинів відкриті, але ніхто не купує товари. У кафе сидять люди, але не їдять.

Він побачив знайомого продавця, який завжди розмовляв з клієнтами. Але тепер він просто сидів, дивлячись перед собою.

"Вони не питають, що сталося, бо вже знають."

Він підняв голову. Вчора небо було червоним. Сьогодні—темне, безмежне, нерухоме.

Сонце мало піднятися. Але воно не піднімалося. 

"Чи це вже кінець?"

Він заплющив очі, намагаючись згадати, як виглядав світ раніше. Але у пам’яті вже нічого не було.

Він вдихнув повітря—але воно не мало запаху.

"Світ більше не реагує на нас. Він більше не зважає на наше існування."

На площі старий все ще сидів там, де завжди. Але сьогодні він не дивився у небо.

Він дивився прямо на Андрія, ніби чекав саме його.

"Ти ще тут. Значить, у тебе є вибір."

Андрій сів поруч. На цей раз він вже не запитував. Він просто слухав.

"Світ більше не приховує правду. А ти готовий її прийняти?"

"Що мені робити?"

Старий повільно кивнув.

Це був момент, який більше не можна було відкладати.

"Я маю знайти те, що було написано давно."

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍