Таня Тайм - Просто бути, Таня Тайм

Аліна вирішила вийти прогулятись. Після Хеловіну лишилось якесь піднесене відчуття — ніби вона й справді частинка цього міста, цієї вулиці, цього осіннього повітря. Перекинула через плече сумочку, закуталась у шарф і повільно рушила стежкою через парк.

Золотисте листя м’яко шаруділо під ногами. Діти грались біля дитячого майданчика, хтось вигулював собак, хтось просто сидів із кавою. Аліна зупинилась біля лавки, вдихнула аромат вогкості, кориці, і...

— Боня, не тягни, — почувся голос.

Собака стрімко побігла вперед, і вже за мить — опинилась прямо біля ніг Аліни. Та радісно застрибала, упізнавши знайому.

— Привіт, дівчинко, — засміялась Аліна, нахилилась і погладила її за вушком.

— Боня! — голос хлопчика — і от вже Максимко підбігає, а за ним і Тарас.

— Ой, вибачте, — усміхнувся він, — не втримали.

— Усе добре, — відповіла Аліна. — Вона чарівна. І дуже компанійська.

— Це правда, — сказав Тарас, злегка торкнувшись волосся на потилиці. — Їй подобаються добрі люди.

Максимко вже вовсю тягнув Аліну за руку:

— А ми гуляємо! А ти?

— Теж гуляю, — відповіла вона. — Люблю осінь.

— Я теж! — хлопчик закивав і потім серйозно додав: — А тато не любив, поки не з’явилась Боня.

Тарас розсміявся й знизав плечима:

— Викрито. Мене підставили.

— То, може, прогуляємось разом? — несподівано запропонував він, коли Аліна вже хотіла рушити далі.

— Із задоволенням, — м’яко відповіла вона.

Вони йшли поруч. Максимко бігав то попереду, то повертався до Боні. Розмова текла легко: про погоду, про парк, трохи про Україну. Тарас сказав, що працює з дому, і це зручно, бо може бути поруч із сином. Він не згадував про минуле — і Аліна не питала.

— А пиріг… — сказав він раптом. — Справді був дуже смачний. Максимко вимагав добавки.

— Рада, що вам сподобалось, — усміхнулась Аліна.

— Мені здається, це найтепліший пиріг, який я їв за останні роки, — додав він тихіше.

Аліна подивилась на нього, і в її очах промайнуло щось ніжне. Вони ще не знали, куди веде ця осінь, але обом хотілось іти нею поруч.